Курси НБУ $ 38.42 € 41.72
Тетяна ВІДНИК: «ЩЕ БИ ПОЇХАЛА В АТО І ЗАСПІВАЛА ТАМ ПОВСТАНСЬКИХ ПІСЕНЬ!»

Волинь-нова

Тетяна ВІДНИК: «ЩЕ БИ ПОЇХАЛА В АТО І ЗАСПІВАЛА ТАМ ПОВСТАНСЬКИХ ПІСЕНЬ!»

Її називають волинським соловейком. Адже співає без музичного супроводу. Але її неповторному голосу він не потрібен. І мало хто знає, що пісні, які ллються з її душі, жінка передає серцем. Бо ще в молодості застудила вухо, однак до лікарів не звернулася, тому зараз послуговується слуховим апаратом...

Її називають волинським соловейком. Адже співає без музичного супроводу. Але її неповторному голосу він не потрібен. І мало хто знає, що пісні, які ллються з її душі, жінка передає серцем. Бо ще в молодості застудила вухо, однак до лікарів не звернулася, тому зараз послуговується слуховим апаратом. Проте це не завадило виконавиці самобутнього фольклору не раз тріумфально виступати на обласній та столичній сценах. Золотому голосу полісянки із села Білин Ковельського району аплодували слухачі близького й далекого зарубіжжя

Оксана КУЦИК

Я — людина без освіти. Маю за плечима тільки 4 класи. Потім треба було ходити в сусіднє село пішки, ніхто школярів не возив. От я і пішла глядіти дітей своїй вчительці зі Сходу Марії Лягодській. Хоч маму і просили віддати мене в школу, навіть вчителька книжки купила. Але вдовиця з чотирма дітьми на руках не могла собі такого дозволити. До 12 років я була нянькою. Ще й якою нянькою: коли з дітьми бавилася, постійно співала.
А коли прийшов з армії старший брат, не дав ходити по служницях. Записав у колгосп, на трудодні. Це був початок мого трудового стажу. Визбирувала на картопляному полі колорадських жуків. У 1954 році отримала трудову книжку. Підросла, то працювала і в ланці, і телятницею, і дояркою.

Працювала важко. Але трудилася на совість. Ми тоді були кріпаками — без паспорта. Кому вдавалося вирватися в місто хоч морозиво продавати, той жив. А ми вічно в кирзових чоботях і куфайках. Ми не були повноправними людьми: як зайдемо в магазин якої тюльки купити — казали: «Поналазили калхозніки».

Жити мені допомагала пісня. І в дитинстві, і в юності, і коли заміж вийшла. Я ніколи не вміла легко жити. Заміж вийшла за такого бідового, як сама — ні кола, ні двора. Тіснилися всі в одній кімнатці старенької хатини: свекор зі свекрухою, ми з чоловіком і син у «неньці» (підвішена до бантини плетена колиска). Щось мені було не так, то я співаю. Свекруха казала: «Моя Тетяна чогось сердита, раз так виспівує».

Як діти були маленькі, нас називали «співучою родиною». Не раз брали участь у багатьох пісенних конкурсах, побували і на «Сонячних кларнетах». Але тепер із п’яти внуків тільки один грає на гітарі і співає.
За своє життя ми з чоловіком збудували три хати. Спочатку звели над дорогою, на перехресті — вся пилюка осідала у вікнах. Потім продали, збудували в іншому місці. Лишили синові з невісткою. Третю хату зважилися ставити, коли мені було 55 років. Тепер у ній доживаю.

Чоловік мене ніколи не ревнував і не забороняв співати. Дозволяв їздити на виступи. Він знав, що мене купити важко і я не маю звички обманювати.

Хто чесно працює, багато не заробить. Але на життя нарікати не можна. Треба брати в руки інструмент і трудитися. Ніколи не розуміла тих, хто цілими днями лузає на лавці насіння і каже, що у нього мала пенсія чи допомога. Звідки взяти гроші, якщо ніхто не працює? Бо ж є зароблені пенсії, а є підроблені. Як можна вдавати з себе хворих? Хай би держава перевірила всіх пільговиків. Шкодувати треба тих, хто не має рук і ніг. І то такі люди тримаються.

Своїм дітям не вельми давала настанови. Вони дивилися на мене і розуміли, що треба працювати. Бачили: ніколи не протягну руку взяти щось без дозволу, краще поділюся своїм. Не люблю просити. Завжди казала і кажу правду, навіть гірку. І не позаочі.

У важкі моменти я зверталася до Бога. А до кого було звертатися?

Мені зараз важко співати, бо майже не чую. Користуюся слуховим апаратом. У молодості застудила голову. Свекруха радила вигрівати вухо піском, сіллю у мішечках. Я так і робила. А треба було звертатися до лікарів. Пропонували операцію, але я не погодилася. Зараз співаю хіба в церкві. Але тільки те, що знаю і чую. На конкурси не їду. А от ще в АТО поїхала б, якби запросили. Заспівала б їм повстанських і воєнних пісень.

У молодості багато вишивала. А зараз мої покручені пальці вже не можуть добре тримати голку. Маю в кімнаті вишитий килим на підлозі. Діти винесли його на горище, а привезли паласи. То я їх згорнула — і на горище, натомість зняла ткані доріжки і цей килим, наплела кругленьких килимків із латок. Тепер усе натуральне під ногами.

Ніколи не бажала слави. Просто скільки живу — стільки співаю. Пісень навмисно не вчила, хоча знаю їх понад тисячу. Запам’ятовувала з дитинства — жінки співали на вечорницях, як пряли. Бувало, сама вигадувала слова й мелодію. «Репетирувала» на вигоні, вдома, на вулиці. Навіть співала, нахиляючись у колодязь, щоб почути відлуння. З піснею стає на душі легко. Хоч інколи й бере смуток…


ДОВІДКА «ВОЛИНІ–НОВОЇ»

Тетяна Відник ще у 1981 році стала лауреатом радіоконкурсу «Золоті ключі», згодом не раз відкривала «Поліське літо з фольклором».
Восени 2014 року виконала українську народну пісню «Рибалка молодесенький на березі сидів» на Першому Національному телеканалі України в ефірі програми «Фольк–music» (відеоролик пісні можна переглянути в інтернеті).
Того ж року у видавництві «Терен» вийшла друком збірка пісень «Сторонойко моя мила», записаних із голосу Тетяни Відник. До неї увійшло близько двохсот пісень, серед яких — балади, весільні, гаївки, жартівливі, жниварські, колядки, щедрівки, купальські, ліричні, обжинкові, рекрутські, родинно–побутові, романси, соціально–побутові та авторські. На ноти частину з цих народних перлин поклав палкий ентузіаст збереження українських духовних скарбів з Івано–Франківщини, фольклорист–етнолог Кузьма Смаль. Тираж книги — триста примірників. Вона одразу ж стала раритетним виданням.
У серпні 2015 року Тетяна Відник отримала обласну премію у галузі літератури, культури і мистецтва імені Миколи Куделі. Нагороджено збирачку фольклору Західного Полісся та Волині за вагому пошукову роботу з відновлення, збереження та популяризації оригінальних народних творів, родинно–побутових обрядів та дійств.



На фото: Берегиня автентичних пісень Західного Полісся Тетяна Відник.
Telegram Channel