Питання кооперації на Волині вже не раз виносили на порядок денний. Ідея проста: гуртом добре й батька бити. У 1920 — 1930-х роках селянські кооперативи на підпольській Україні були потужним рухом...
Питання кооперації на Волині вже не раз виносили на порядок денний. Ідея проста: гуртом добре й батька бити. У 1920 — 1930-х роках селянські кооперативи на підпольській Україні були потужним рухом. Накопичення економічної потуги в подальшому спричинило й ріст політичної ваги. Волинська влада також частенько пробувала гратися «в кооперативи». Не раз обіцялося «зродити» по молочному об’єднанню в кожному районі. Але все якось не виходило. І справа не в слабких зусиллях, а в тому, що кооперація передбачає рух знизу, об’єднання на добровільній основі. Інакше це можна назвати як хочеш, але не кооперативом
Сергій НАУМУК, редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова»
Поодинокі спілки, що діють в області, не роблять погоди. Хоча мають перспективи. А показовим у цьому випадку є приклад Литви. Тамтешні виробники молока (здебільшого дрібні, з 50 тисяч господарств 15 тисяч утримують до п’яти корів) геть як і в нас страждали від диктату переробників (ринок контролюють п’ять найбільших комбінатів). І об’єднання селян не йшло легко. Бо переробні підприємства розуміли, що поодинці на людей легше впливати. Адже коли кожен торгується за себе, то й розраховувати може лише на себе. Коли ж йдеться про кількадесят-кількасот фермерів, тоді можна опертися на гурт і добитися кращої ціни. «Коли маєш великий обсяг продукції, з тобою починають рахуватися. Інакше й не говоритимуть», — упевнений директор кооперативу «Сувалкійос даржовес» (сувалкійські овочі) Мартінас Лаукайтіс із литовського міста Шакяй. Іншим важким (і важливим водночас) моментом є взаємна довіра. Адже коли об’єднуються п’ятеро — це одне. Такі люди добре знають один одного. А коли йдеться про кооперацію однієї тисячі, це вже дещо інше. Литовці навчилися розуміти, що кожен член кооперативу має право на один голос. Незалежно від того, скільки тримає корів — одну чи тисячу. У наших реаліях це поки що видається фантастичним. Проте прибалти переконані: саме рівноправність і є головною ознакою кооперативу. «Маленьким виробникам не менш за вигідну ціну важливе усвідомлення того, що вони беруть участь в управлінні», — переконана директор кооперативу «П’єно пута» (в перекладі — молочна піна) Юрате Довиденєне з міста Купишкіс. Литовським виробникам молока довелося перейти і через тиск переробників, і через небажання розуміти один одного. Адже інтереси великих і малих фермерів таки відрізняються. Але об’єднавшись, виграли і перші, і другі. Нині у цій прибалтійській країні кооперативи контролюють 30 відсотків ринку молока та 18 відсотків ринку зерна. Упевнений, що й волинські селяни раніше чи пізніше об’єднаються. Інакше їм все важче буде вистояти на ринку. Звісно, в Україні немає закону, який у Литві зобов’язує переробників викуповувати все вироблене молоко. Проте так чи інакше, кооперуватися доведеться.
