Уперше в житті газетний матеріал писала не в редакції, не вдома, а в кабінеті завідувачки Колодяжненського літературно–меморіального музею, хоч музею той матеріал зовсім і не стосувався...
Уперше в житті газетний матеріал писала не в редакції, не вдома, а в кабінеті завідувачки Колодяжненського літературно–меморіального музею, хоч музею той матеріал зовсім і не стосувався... Просто так склалися обставини у відрядженні, що треба було дочекатися свого колегу і їхати далі. Спочатку Віра Михайлівна Комзюк, чий кабінет я експлуатувала, взагалі хотіла запропонувати Косачівський будиночок, але там виявилося досить прохолодно. Тішила себе надією, що не вельми заважала господині, бо вона постійно була у музейних клопотах і справах. Тож коли за кілька днів довідалася, що на урочистій академії з нагоди Міжнародного дня музеїв Колодяжненському літературно–меморіальному музеєві Лесі Українки було вручено нагороду ректорату волинського вишу — Золотий знак Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, а Срібний знак — його завідувачці, заслуженому працівнику культури України Вірі Комзюк, щиро пораділа. Адже не раз мала нагоду пересвідчитися, що тут працюють не тільки високі професіонали, науковці, для яких музей став справою їхнього життя, а й просто щирі, гостинні люди. І хто тепер розмежує — чи то вони тут творять неповторну, притягальну, творчу ауру, чи то земля, яка пам’ятає кроки стількох видатних особистостей, благодатно впливає на людей. … А той матеріал, написаний у музеї, мені, здається, вдався. Його назва «За плугом ніколи не спав…» — про незвичайну долю професора СНУ ім. Лесі Українки Володимира Мельника.
