Соціальна працівниця госпіталю Алла Клим’юк уже стала близькою подругою Євгенії Харків, яка часто приїжджає до поранених воїнів із волонтерською допомогою.
На Волині вдови та рідні загиблих на війні захисників зворушливо привітали воїнів у госпіталі
Напередодні новорічно-різдвяних свят вдови та матері загиблих на війні воїнів із Мар’янівської територіальної громади Луцького району вже вкотре висловили вдячність захисникам України зворушливим доброчинством. Авжеж, щоб зробити хорошу справу, не треба багато грошей. Добре слово та увага – найкращі ліки для зраненої війною душі
Волонтери з цієї округи у Волинський обласний госпіталь для ветеранів війни приїжджають часто. Свого часу дітки зі села Скриголове намалювали для захисників, які гоять рани в цьому лікувальному закладі, багато малюнків, виготовили оригінальні сувеніри. Тепер ці дитячі обереги – окраса та своєрідне проміння лікарняної світлиці, сповненої болем від важких ран, смутку за повноцінним життям та ненавистю до ворогів-москалів водночас.
Із нагоди цьогорічного Різдва Христового вдови, матері, сестри загиблих героїв – Євгенія Харків, Наталія Байденко, Наталія Пастухова, Валентина Кривов’язова, Марія Заєць, Леся Гас – власним коштом зібрали для пацієнтів госпіталю подарунки, від яких тепло розливається по тілі та душі – добротні шкарпетки та міцну каву.
…У госпіталі Євгенію Харків із посилкою для знайомих та незнайомих захисників чекали соціальна працівниця закладу Алла Клим’юк та старша сестра медична відділення відновленого лікування для пацієнтів із травмами та захворюваннями центральної та периферичної нервової системи та опорного апарату Тетяна Ордінат – жінки, долі яких теж горем та бідою обпалила війна. Син пані Алли Ігор загинув, боронячи Україну, в 2017 році; син пані Тетяни Володимир отримав важкі поранення в повномасштабній війні й потребує довготривалого лікування.
За словами Євгенії Харків, дружини світлої пам’яті легендарного вчителя-
атовця Михайла Харківа на псевдо «Ураган», попри власний невгамовний сердечний біль ці берегині вкладають у свою жертовну працю стільки професіоналізму та людяності, що поруч них навіть у прикованих до ліжка пораненнями чоловіків в очах тепліє віра в одужання та вдячність за турботу.
То я не собі, мені вже не треба, а от братові на «нулі» така річ узимку, самі розумієте, наскільки важлива.
…Воїни не приховували: подарунки (особливо шкарпетки) їм дуже сподобалися. Хтось притискав їх до себе, ніби мрію відчути затишок рідного дому, інші роздивлялися орнамент, наче найгарнішу, вив’язану з любов’ю картину, дехто допитувався, від кого вони, а почувши скромну відповідь Євгенії Іванівни про постійну жертовність вдовиного товариства, не стримував вдячної чоловічої сльози.
Тих 37 дарунків вистачило всім пацієнтам: і тим, хто може ходити, і тим, котрі в інвалідних візках чи прикуті важкими пораненнями до лікарняних ліжок. А один дотепник жартував: «От би пасували мені до військової форми. Так і хочеться вдягти їх, та ж не можу встати, тож мусять почекати». А інший звернувся до волонтерки з проханням обміняти шкарпетки на… більші. Шукаючи потрібний розмір, Євгенія Іванівна опустила очі додолу, аби глянути на взуття пораненого.
Від дотику поглядом до холодних протезів натомість ніг сполотніли і тіло, й материнська душа.
«То я не собі, мені вже не треба, а от братові на «нулі» така річ узимку, самі розумієте, наскільки важлива», – так просто та вагомо Герой подякував берегиням за підтримку та увагу, якої не буває забагато для людей, котрі пройшли через пекло війни.
Не всі солдати знають, що «у жіночки, яка привезла подарункові шкарпетки», на фронті були чоловік і син.
Читайте також: «21 грудня в головному кафедральному соборі ПЦУ на Волині – таїнство Соборування».
