«Війна дуже чітко відділяє показне від справжнього», – каже Віктор Циплаков.
Волинський поліцейський, який повернувся з фронту: «Ми тримаємо не позиції – ми тримаємо людей за спинами»
Так каже про передову Віктор Циплаков. Нещодавно він повернувся до виконання своїх службових обов’язків шерифа Нововолинської територіальної громади. Робота – не з легких: і емоційно, і фізично. Звісно, не свистять кулі, не летять міни. Але що це таке – він знає добре: у зоні бойових дій був у часи АТО і нещодавно повернувся знову з фронту…
– Вікторе, хто у житті мав вплив на формування вас як особистості? – запитую свого співрозмовника.
– Найбільший вплив мали родина і служба. З дитинства я бачив, що слово має вагу, а за вчинки – відповідають. Батьки навчили простому: не перекладати відповідальність і не шукати легших шляхів. Уже в поліції це лише закріпилося. Там швидко розумієш, що чесність і дисципліна – не абстрактні поняття, а умова виживання і довіри. А остаточно мене сформувала війна. Вона дуже чітко відділяє показне від справжнього.
– Ви з ворогом зустрілися у бою ще під час АТО. Пам’ятно це?
– Так, це не забудеться ніколи. У 2014-му було багато хаосу, браку розуміння, техніки і досвіду. Але не бракувало людей, готових ставати в стрій. Перша зустріч із ворогом – це не про героїку. Це про холод усередині, концентрацію і різке дорослішання. Ти починаєш усвідомлювати, що це не «десь далеко», а тут і зараз. Саме тоді стало ясно: ця війна надовго, і вона не пробачає наївності.
– Нещодавно ви повернулися із зони бойових дій, де перебували у рядах поліцейського спецпідрозділу. Яка обстановка там?
– Важка. Іншого слова не підбереш. Ворог нікуди не зник, він адаптується, тисне, використовує масу ресурсів. Але й наші бійці – вже інші. Це люди з досвідом, витримкою, навченістю.
Війна – це марафон. Її виграють не емоціями, а відповідальністю і щоденною роботою кожного на своєму місці.
Там немає романтики – є робота, ризик і постійна напруга. І є дуже чітке розуміння: ми тримаємо не позиції – ми тримаємо людей за спинами. Поліцейські на фронті – це дисципліна, порядок і відповідальність навіть у хаосі війни.
– Що нам сьогодні потрібно для Перемоги?
– Насамперед нам не вистачає єдності і справедливості. Бо Перемога – це не тільки наявність зброї й техніки, хоча вони критично важливі. Це також довіра між державою і людьми, чесна мобілізація, повага до військових і ветеранів, робота з родинами.
І ще – довга витривалість. Війна – це марафон. Її виграють не емоціями, а відповідальністю і щоденною роботою кожного на своєму місці.
– Життя на фронті – зрозуміло. У тилу, коли повернулися із війни, – що шокує, а що ми правильно робимо?
– Найбільше шокує контраст. Там – кожен день може бути останнім. Тут – суперечки про дрібниці, байдужість, інколи відчуття, ніби війна «десь не тут». Важко сприймати, коли забувають, якою ціною цей відносний спокій тримається.
Водночас багато людей роблять найправильніші речі – працюють, виховують дітей, донатять, допомагають армії. Не втрачають людяності. Саме це і тримає країну. Тил не має бути у формі, але має бути свідомим. І коли це є – воно відчувається навіть на фронті.
– Що скажете про захисників, яких на передовій називають героями…
– Я не вважаю себе героєм. Я просто роблю свою роботу – як поліцейський, як батько, як громадянин. І так багато моїх колег – поліцейських-добровольців.
Бо дуже хочу, щоб мої діти жили в країні, де закон, гідність і життя людини мають ціну. Саме за це ми зараз стоїмо.
Ігор ЛІСОВИЙ.
Найкрутіші миті, коли є час побути з донькою Софією та сином Іваном.
