«Кожному тримати особисту лінію фронту. І Бог поможе». Слово в пам'ять про волинянина Ростислава Кушнірука

Його називали поводирем української ідеї та совістю Волині. Життєвий шлях Ростислава Григоровича – як дзеркало, де відображаються національні прагнення українців і непростий та героїчний шлях до них.

Народився Ростислав Кушнірук у селі Княгининок (тоді – Німецьке) біля Луцька 27 червня 1930 року в патріотичній родині. Його батько, Григорій Дем’янович, був ініціатором та одним із фундаторів будівництва школи та православної церкви Покрови Пресвятої Богородиці, яку почали зводити у 1939 році і яка й досі є окрасою села та краю (до речі, свої цеглинки підносив тату і його син Ростислав). На початку німецько-радянської війни в Луцькій тюрмі радянськими каральними органами були вбиті тисячі українських патріотів, серед яких – дядьки та двоюрідні брати Ростислава Кушнірука. Його старший рідний брат Апполінарій на псевдо «Чорногуз» був вояком УПА. На жаль, попри всі зусилля, Ростислав Григорович так  не зміг знайти могилу брата, якого «сам провів на війну»…

У 1944-му Кушніруків виселили на північ росії, в Кіровську область, як родину члена ОУН–УПА, де сім’я жила й працювала в тяжких умовах 14 років. Там юний хлопець трудився на лісоповалі, опанував ремесло коваля, а також  усіляко намагався розвинути свої музичні здібності, самотужки вивчивши нотну грамоту.  Завдяки неабиякому творчому хисту, Ростиславу запропонували місце у Вятському народному хорі. Проте після реабілітації, у 1959-му, він обрав дорогу назад, до батьківської хати.

Після повернення на рідну землю Ростислав Кушнірук із відзнакою закінчив Луцьке державне музичне училище, де залишився працювати викладачем хорових дисциплін.

Був одним із організаторів Народного Руху України на Волині, а напередодні Покрови Пресвятої Богородиці і Дня створення Української Повстанської Армії у жовтні 1989-ого заснував хоровий колектив «Посвіт», як символ світла і надії на відродження. Хорова капела під керівництвом Ростислава Кушнірука стала культовою і знаною не лише в рідному краї, а й в усій Україні. Вона першою на Волині публічно виконала гімн «Ще не вмерла Україна», а також повстанську пісню «Ой, у лузі червона калина». На 50-річчя УПА «Посвіт» мав честь уперше виступати в Національному палаці «Україна» на запрошення Бориса Шарварка.

Хорова капела «Посвіт» першою на Волині публічно виконала гімн «Ще не вмерла Україна», а також повстанську пісню «Ой, у лузі червона калина».   

Ростислав Кушнірук до глибоких років був активним учасником громадсько-політичного життя, став ініціатором збору матеріалів про учасників визвольного руху, видав дві збірки пісень. Його енергія, віра в людей та Україну заряджали всіх і кожного.

Але ми, працівники редакції «Волині», маємо щастя тішитись і особистими спогадами про Ростислава Григоровича, дружбою з ним. Адже він часто був гостем редакції, обов’язково і завжди – з піснею (його гучний голос забути неможливо), колядував у нас ще минулого Різдва у свої 94 (!), хвалився, що є найстарішим читачем «Волині» (починав її читати ще до війни!).

Як і ми мали честь неодноразово бувати в Княгининку на Черешневій, 3 в гостях у Ростислава Григоровича та його гостинної дружини Мілентини Василівни, смакувати медом, який він сам заготовляв, і насолоджуватися спілкуванням. 

– Що треба? Кожному тримати особисту лінію фронту. І Бог поможе, – з незмінною усмішкою радив він у часи сумнів, міцно тиснувши на прощання руку своєю міцною ковальською правицею.

Він так багато своєї душі залишив у всіх нас...

Вічна пам’ять Вам, Ростиславе Григоровичу, і співчуття всім, хто знав цю світлу Людину!

P.S. Під час велелюдного відспівування Ростислава Кушнірука в церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Княгининок Луцького району настоятель храму отець Михайло Бучак у своїй зворушливій промові яскраво підкреслив, що неймовірно добре й патріотичне серце засновника «Посвіту» протягом усього життя складалося з двох рівнозначних частин: «Бог» і «Україна». А тепер Всевишній слухатиме на Небі українські ноти та пісні від Ростислава Кушнірука…

Проводжали 95-річного Маестро з церковного подвір’я на місце останнього спочинку гучними щедрими оплесками…