Родина волинських малят-трійнят молиться за повернення з війни їхнього зниклого безвісти дідуся

Сайт газети «Волинь» із вітаннями молодим батькам переповів цю новину й під неї мені пригадалося, що листопадовими днями своїх діток вітали уже з третіми іменинами волиняни Ольга та Павло Лисі. Їхні синочки Артем, Марк та Тимофій народилися першого року ненависної війни у цьому ж закладі. Вони теж відразу стали улюбленцями наших читачів, як і вся малеча, про яку розповідаємо з сердечною любов’ю та надією: вони житимуть у мирній незалежній Україні та збудують її країною своїх мрій…

…Тим часом у житті подружжя Лисих сталося багато радісних та невимовно болючих подій. Зустрічаючи дні під усмішки своїх козачат, ненька Оля, наче горлиця, накриває обіймами всіх трьох синочків, коли над містом надривається сирена. І бачиться найщасливішою, розказуючи, що всі троє дуже стійкі перед дитячими хворобами. Дивлячись на цих круглолицих красунчиків, важко й повірити, що народилися вони семимісячними, та важили лише 1240, 1370 та 1120 грамів.

– Звісно, синочки – всі різні! Буває інколи, що руки опускаються, як кожен хоче взяти щось одне на трьох, ревно захищаючи іграшку плачем, та зазвичай всі троє бавляться під свій лепет. Артем любить малювати й для цього заняття йому мало паперу, тож картинами стають стіни, меблі, килими… Як всі троє почали ходити, чоловік мусив прикріпити на дверях квартири засувки, аби хлоп’ята були вкупі в якісь одній кімнаті. По-іншому доглянути за всіма одночасно навіть в однокімнатній квартирі дуже важко, – усміхається Ольга Вікторівна, пригортаючи непосид.

Дивлячись на цих круглолицих красунчиків, важко й повірити, що народилися вони семимісячними, та важили лише 1240, 1370 та 1120 грамів.

А щоб цьогорічний день народження запам’ятався особливим, мама Ольга і тато Павло зводили синочків у Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки. В ньому дитячому здивуванню не було меж. Батьки зауважили, що справжні літаки, танки та іншу бойову техніку Артем, Марк та Тимофій поки що роздивляються, наче великі іграшки, та мине ще рік-два – й дорослі неодмінно розказуватимуть малим українцям, хто для нашої країни ворог, а хто – друг.

До слова, багатодітна сім’я Лисих так і живе в орендованому помешканні, вирішивши марно не оббивати пороги чиновницьких кабінетів. У них, мабуть, посадовцям не так тісно, як багатодітній сім’ї в її житлі, проте фраза «вас таких багато» котрогось із «тих, що на Київському майдані», сказана подружжю ще три роки тому мовилася настільки байдуже, що бажання звертатися за допомогою видається йому безнадійним.

Тому, мабуть, дітки дуже люблять поїздки в село до бабусі, на простір! На чималому обійсті в Лобачівці, що в Берестечківській територіальній громаді, тримати в полі зору трьох пустунів, – робота не з легких. Артем, скажімо, літечком не відходив від загорожі з курчатами, Марк і Тимофій знаходили собі заняття в садку чи в городі, з цікавістю зазираючи вже й на сільську вулицю… Вони ж бо, хоч живуть у місті, де в тата є постійна робота, таки з хліборобського роду.

На жаль, війна торкнулася горем і родину Лисих-Лавренюків: цьогоріч 19 лютого зник безвісти на Донеччині батько пані Ольги – Віктор Андрійович Лавренюк. У травні минуло два роки, як чоловік отримав повістку й пішов відвойовувати мир для нашої України. У листопаді 2024-го востаннє приїжджав додому на похорон своєї мами. Як повернувся на фронт, то в кожному телефонному дзвінку просив нові фото своїх чудових внучат. І на початку лютого – теж, та то була його остання розмова з рідними. Спершу перестав відповідати телефон воїна, потому з воєнної далини поповзли чорні чутки про його зникнення, а восьмого березня родина вмилася сльозами, отримавши офіційне підтвердження про те, що її воїн Віктор Лавренюк вважається безвісти зниклим.

Як і тисячі українських сімей, Лисі-Лавренюки чекають дива: господар повернеться і, настане час, буде ще й щасливим прадідусем. Дай Боже, щоб так було в їхній світлиці та оселях усіх сімей, які чекають повернення з пекла війни найдорожчих людей! І щоб наша «Волинь» розповіла про всі ці події й ще не одну щасливу трійню!

Читайте також: «Волинян запрошують на прощі».