Дякуючи Володимиру Демчуку і нововолинцям, спецпризначенці отримають продукти харчування та необхідні для зими речі.
Батько загиблого волинського Героя передав «миколайчики» на фронт для побратима сина
Легендарний уродженець Калуша Станіслав Стовбан разом із нововолинцем Вадимом Демчуком були одними з останніх захисників Донецького аеропорту. На жаль, Вадим загинув у тому пеклі, а Стас дивом вижив під уламками укриття, потрапив у полон, втратив ногу...
Проте після обміну і протезування буквально через пів року знову повернувся на фронт.
І в ці дні батько загиблого побратима – Володимир Демчук – передав для синового друга важливий вантаж на фронт.
Нововолинськ підтримував і надалі підтримуватиме захисників України, адже наші містяни добре розуміють, завдяки кому кожного ранку прокидаються, завдяки кому можуть говорити українською…
Володимир Іванович Демчук, голова спілки родин полеглих військових «Незламні нововолинці», поділився нещодавніми подіями. Не називає себе волонтером, не потребує гучних слів і гасел, а просто робить те, що робити необхідно.
20 січня 2015-го, за день до свого 23-ліття, за 8 годин бою спалив 3 стволи до кулемета, відбиваючи наступ ворога.
І завдяки його наполегливості ще один вантаж відправляється – цього разу до спецпідрозділу Національної гвардії України – на один із найбільш спекотних напрямків на лінії бойового зіткнення.
Його командир – легендарний «кіборг» Станіслав Стовбан, побратим Вадима Демчука, який поклав життя при обороні Донецького аеропорту 20 січня 2015 року. Підтримка тих, хто стояв пліч-о-пліч із сином для Володимира Івановича – це найменше, що він може зробити.
Стас – уродженець міста Калуша, що на Івано-Франківщині. Воїн 80-ї бригади, брав участь у боях за Донецький аеропорт.
20 січня 2015-го, за день до свого 23-ліття, за 8 годин бою спалив 3 стволи до кулемета, відбиваючи наступ ворога.
В результаті вибуху ворожих снарядів та обвалу перекриття отримав численні важкі поранення та контузії. Потрапив у полон...
У Донецьку прооперували, одну ногу будо ампутовано. Вже у першій декаді лютого 2015 року був обмін полоненими, повернувся додому. Влітку того ж року почав ходити на протезі, багато тренуватись і відновлюватись, а згодом – буквально через пів року – «кіборг» Стовбан повернувся до війська, бо інакше не міг... Серед оборонців він і зараз.
Дякуючи Володимиру Демчуку, спецпризначенці отримають продукти харчування та необхідні для зими речі. В свою чергу, Володимир Іванович щиро дякує парафії Свято-Михайлівського храму ПЦУ, що на 5-му мікрорайоні (настоятель – отець Михайло Нідзельський) та волонтерському осередку Марії Мігас, яка допомогла із сухими борщами та супами, що добре відомі нашим воїнам.
Тримаймо стрій! Не забуваймо про те, що ми тут, в тилу, повинні робити все залежне від нас (і навіть більше!), аби допомогли захисникам, бо, дякуючи їм, Україна – є і буде! Слава нашим Героям!
Олександра СТРУБИЦЬКА.
