Морозник у Скриговому цвіте навіть серед снігу. Юка, як знак вдячності, у світлиці Валентини та Володимира Сусів уже торкається стелі.
На Волині квіти, подаровані з любов’ю вчителям, цвітуть навіть морозними днями
У невеликому селі Скригове та в його околицях, далеких від центральної садиби своєї Мар’янівської територіальної громади Луцького району, навесні, влітку та восени гарно, наче в великому квітнику. Дух перехоплює, настільки теплої пори тамтешні луги пахнуть польовими, а клумби перед хатами – барвистими пелюстками.
– Та вже цими грудневими днями навіть найвитриваліші хризантеми схилилися від холодів, а ось морозник розцвів так пишно, що милує очі навіть днями, похмурими від погоди чи людських тривог,
– розмовляємо про непідвладні війні дива природи з місцевою вчителькою Валентиною Сусь.
У садибі Валентини Петрівни квітів – не порахувати: улюблениці жінок – троянди, екзотичні юки, а наймиліші – ті, серед яких зростала, – нарциси, жоржини, чорнобривці, ромашки, тюльпани, айстри… Серед них хата Сусів із весни до осені бачиться раєм, а багато-багато з них нагадують пані Валентині, яка донедавна працювала вчителькою початкових класів Скригівської гімназії, про її колишніх учнів.
Зазвичай на свято першовересня та останнього дзвоника малеча приходила до школи з настільки великими букетами для своєї наставниці, що за ними ледь були видні дитячі личка. На довгу та добру згадку про чудесне спілкування та своїх найдорожчих мами дарували вчительці в горщиках орхідеї (вони на підвіконнях саме випускають пагони на цвіт), герань, крокуси… Маленька хатня крихітна юка від Юрка Якимчука за 15 років розрослася деревом, що торкається стелі, а корінець морозника, що його своїй шкільній мамі приблизно стільки ж літ тому подарувала на одне зі сокровенних свят Наталочка Голуб, квітує на галявинці під хатою навіть найбілішої, найхолоднішої зими.
Просимо в Бога одного – закінчення війни. Вже багато наших учнів через неї передчасно відійшли в засвіти…
– Сьогодні Наталія – вже мама дворічної донечки Надійки й дружина її татуся-воїна Петра Кратюка, а я не забуваю її, першокласницю, старанною, дуже охайною та спокійною, – дорожить спогадами освітянка й теж разом із чоловіком, ексдиректором Скригівської гімназії Володимиром Сусем, чекає з війни сина Петра.
Петро Володимирович на війні – не новачок! Був на фронтах АТО до повномасштабного москальського вторгнення, а цьогоріч, 1 вересня, пішов боронити країну, будучи працівником карного розшуку відділення поліції №2 (м. Горохів) Луцького районного управління поліції ГУНП України у Волинській області в званні майора.
«У мене все добре!» – так зазвичай відповідає на питання батьків та дружини Наталії, розпитуючи натомість усе-все, чим кожного дня живуть вони, шестирічний синочок Тимур та донечка Сашуня, якій лише рік і три місяці.
Петрова сім’я та сім’я доньки Валентини Петрівни та Володимира Аркадійовича – Наталки дуже люблять гостини в батьків у мальовничому Скриговому. В отчому домі всім завжди мирно від їхньої мудрості та духовної щедрості й приємно від родинних гараздів.
…А морозник від Наталки Голуб (Кратюк) мало-помалу розростається під вікнами скригівських господинь. Найперше пані Валентина поділилися ним із сусідкою Євгенією Харків, колишньою колегою-освітянкою, дружиною легендарного вчителя-воїна-атовця світлої пам’яті Михайла Харківа на псевдо «Ураган». Біля її оселі кущик заквітував саме напередодні четвертої річниці, як Михайло Васильович відійшов у засвіти.
– Просимо в Бога одного – закінчення війни. Вже багато наших учнів через неї передчасно відійшли в засвіти… Хіба таке горе може бути чужим? – сумують жінки.
А про морозник жартують із неймовірною любов’ю до освітянського покликання: «Такі дивовижні квіти повинні цвісти і в квітнику, і в душі кожного вчителя!».
Читайте також: «У ліцеї на Волині майже готові до відкриття оновленого харчоблоку».
