Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання з перцем по-волинському

Продовження. Початок у газеті «Волинь» №№ 39 – 48 за 2025 рік.

Серія №11: «Історія, яка все пояснює»

Німа сцена на кухні Палажки

…У цей момент зі світлиці вийшов Левко з двома сумками – чистенький, виголений, убраний вже по-міському.

У хаті настала така тиша, що якби мухи літали у листопаді – було б чути їхні крила.

З рук Палажки випала газета «Волинь».

А тишу пробило одне-єдине запитання:

– Левку… то ви вже їдете?..

Це запитала Параска, яка відчула небезпеку, що знову доведеться стежити за Омеляном, щоб він не бігав до одинокої сусідки Палажки.

А у Палажки в ту саму мить перед очима спалахнув голос… Пилипа – її чоловіка, який в останню хвилину свого життя шепотів те, що пам’ятала до звуку, до подиху: «Я цю дискотеку з 1987-го року ніколи не забуду… Тоді я взяв тебе за руку – і відчув крила… І з тими крилами я жив усе життя, моя любове…».

Палажка стиснула фартух – і пам’ять розгорнулась перед нею, як стара хустинка, що зберігає запах молодості.

…1987 рік. Сільський клуб. «Виряджанка» Пилипа

Магнітофон «Весна» сипав хрипами й тріском, але молодь танцювала, мовби то «Мадонна» наживо приїхала у Велику Грушу.

Палажка – все з Омеляном. Ще не засватані, але вже «на мазі».

– До Спаса буде весілля! – перешіптувалися жіночки на «виряджанці».

І тут у коло зайшов Пилип. У костюмі, який йому шив родич із Горохова, з поглядом хлопця, що вже зробив крок у доросле життя, хоча ще вчора бігав за м’ячем на стадіоні. Очі – сумні й дорослі, бо завтра – в армію. У руках – хустинка.

Несподівано у середину кола він запросив… Палажку. Вона не могла відмовити – традиція, повага до завтрашнього воїна.

Поцілунок – короткий, символічний.

Далі Палажка простягнула хустинку Омелянові. Але той уже палав як окріп.

– Ти вже поцілувалася… з молокососом! – вигукнув він. І вибіг з клубу так, що протягом загасив свічку на сцені.

Палажка застигла.

Параска поруч мовчала.

Мовчала – але в очах її світилася тиха, прихована радість: вона знала, що щойно втратила Палажка – тепер її шанс.

Через годину Омелян повернувся, хмільний і рішучий. У руках – букет жоржин і чорнобривців, які тільки-но видер з клумби біля клубу.

На грудях – розстебнута сорочка. У голосі –  хрип і натхнення. Став посеред залу і заспівав:

– «Я буду долго гнать велосипед…».

Це було не виконання – це було рішення. І він простягнув букет… Парасці.

Параска взяла. Усміхнулась.

І вперше в житті почувалась переможницею.

Палажка затулила обличчя руками.

А поруч тихо сів Пилип – ще несміливий, ще хлопчисько, але з очима, в яких було більше тепла, ніж у всіх лампочках клубу разом узятих.

– Хай Параска буде хресною. Бо вона нам – найближча. 

– Паласю, – прошепотів він, – а ти мені будеш в армію листи писати?..

Вона не відповіла.

Горло стиснулося.

А серце – розійшлося на тріщини.

Армія. Перші листи. Несказані слова

…Першим написав Пилип. Почерк – нерівний, але чесний.

«Паласю, пишу з казарми. Учора вчили, як стелити ліжко. Сказали, має бути як під лінійку. А в мене вийшло як вареники без начинки – красиво, але без толку. Напиши хоч слово».

Палажка мовчала.

До того дня, поки не дізналась: Омелян засватав Параску.

Їй ніби в груди кинули відро холодної води. Вона пішла на весілля – горда, мов княжна, але з серцем, що вдаряло, як молоток по цеглі.

Омелян на весіллі нахилився, захмелівши:

– Я хоч зараз із тобою втік би світ за очі…

Але Параска вже кричала:

– Омеляне! Ти де?!

Палажка втекла з їхнього весілля – бігла так, що пісок з-під ніг летів.

А вночі написала Пилипові перший справжній лист.

«Пилипку, пишу. Може, щось і складеться…»

Так почалася їхня історія.

Повернення Пилипа. Весілля. Ревнощі

Коли Пилип повернувся, не вагався ні хвилини:

– Палажко, ходи заміж. Бо без тебе мені – як колесу без велосипеда: стою, а їхати не можу.

Її весілля з Пилипом було тихе, але тепле.

І Омелян на ньому дивився так ревниво на сусідку-наречену, що Параска, яка була вже вагітна, тоді вперше сказала:

– Омеляне, налий і мені з пляшки трішки. Бо з тебе нині толку – як з козла молока. А в мене теж – нерви.

Потім в Омеляна і Параски народилась доня. Через рік у сусідів – син.

І Пилип сказав Палажці:

– Хай Параска буде хресною. Бо вона нам – найближча.

Ця пропозиція, здавалось, погасила велику ворожнечу між сусідами.

Життя. Діти. Сварки – через межу

А потім життя побігло, як колесо з горба. У тих і в тих – по двоє дітей.

Разом росли, разом билися, разом мирилися.

Сусідки сварилися теж регулярно:

– А чого твій за моєю штахетою лазив?!

– Бо твоя курка до нас ходить!

– Чого твій Омелян дивиться на мій буряк?!

– Бо в тебе буряк, як і ти, – великий і пихатий!

Але сварки були дрібними.

Поруч жили – то й миритись доводилося швидко, хоч округа за ці роки навчилася розрізняти голоси Параски і Палажки. Ось і діти їхні виросли і вибралися з Великої Груші – спочатку вчитися, потім – жити…

Майдан. АТО. Випробування. Пилип

…Як почався Майдан – вони плакали разом.

А коли за тим путін напав на Донбас – Пилип зібрався.

– Хто, як не я? – сказав.

І пішов добровольцем в АТО.

Писав коротко, але часто. Вранці і ввечері як ритуал зідзвонювалися. Бо ж тепер у них мобільні – паперових листів не треба. Завжди казав, що любить, що тримається…

Після однієї операції його стан різко погіршився. Це росіяни використали заборонену хімічну зброю. Його тоді ледве відкачали.

Але через деякий час несподівано пішла ротом кров. Виявилося, що це… онко.

Пилип танув, як віск.

І коли настав його останній день, покликав Палажку. Він тихо взяв її за руку – так само, як у 1987-му. І прошепотів:

«Я ту дискотеку ніколи не забуду… Тоді я вперше взяв тебе за руку – і відчув крила… З тими крилами я й жив усе життя… Люблю тебе…».

 Ці слова досі жили в її серці.

І саме вони прозвучали в голові, коли Левко стояв із сумками біля порогу.

…З рук Палажки знову випала газета «Волинь».

А тишу розбило те саме, як на початку:

– Левку… то ви вже їдете?..

Параска, яка запитала в гостя, примружилася, Омелян аж присів на примостах, а Мурчик-Копілотик зробив десь у куточку свій черговий запис:

«Ситуація загострюється: борщ – із варенням, тисяча від «Волині» – з інтригою, ревнощі – по максимуму, Левко – з валізою, життя і любов у Великій Груші кипить».

Далі буде…

Остап ЧЕРЕШНЯ (у співпраці з Мурчиком-Копілотиком).

Усі частини нашого газетного серіалу «Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші»:

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 1).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 2).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 3).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 4).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання  з перцем по-волинському (Серія №5).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання  з перцем по-волинському (Серія №6).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання  з перцем по-волинському (Серія №7).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання  з перцем по-волинському (Серія №8).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання  з перцем по-волинському (Серія №9).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання  з перцем по-волинському (Серія №10).

Зараз також читають:  На Волині біля головного собору ПЦУ серед зими розквітли квіти (Фото).