«Цілуються! Прямо на землі! Людоньки, цілуються!..»
Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші (Серія №9)
Або Хроніки кохання з перцем по-волинському
Продовження. Початок у газеті «Волинь» №№ 39 – 46 за 2025 рік.
Серія №9: «Мирний договір» між Параскою і Палажкою
Велика Груша викликає швидку допомогу
…І тут із темноти, ніби з-під старої груші, пролунало голосом Левка:
– Правду кажеш, шпигунко чарівна…
Баба Палажка спершу здригнулася, потім – заклякла, а далі – як гепнулася на землю, то навіть Мурчик-Копілот стрибнув на штахетину від переляку.
– Ой, мамцю рідна-а-а… – і сонце, і місяць, і зорі в одну мить перемішалися в бабиній голові.
Палажка лежала рівно, як дошка на сільському ринку, коли ціна на кавуни падає.
Левко аж сполотнів:
– Паласю?! Паласю-ю?! Та не вмирай же заради одного компліменту! Я ж тих слів… ну… не так… не зовсім так… Та й не зовсім тобі… тобто, все тобі, звісно, але…
Мурчик-Копілот, дивлячись на цю метушню, тільки занотував:
«Баба Палажка – перша жінка, яку повалив одним реченням не голлівудський актор, а шпигун Левко».
Левко витягнув телефон – стареньку «цеглину» – й почав натискати кнопки так сильно, ніби хотів забити цвяхи цифрами.
– Алло! Швидка?! Швид-ка-а?!
…Тиша.
– Алло!! Та ви беріть трубку чи хоч гавкніть, аби я знав, що ви живі!
З іншого боку дроту нарешті щось зашаруділо й жіночий голос тягуче промовив:
– Реєстрація… швидкої… Я слухаю…
– Заскакуйте в машину й їдьте бігом сюди! Палажка впала!
– Куди «сюди»?
– Та у Велику Грушу, де ж іще!
– А адресу точну скажіть?
– Яка вам адреса?! Вся Велика Груша знає, де Палажка живе!
– То хай Велика Груша й привезе її до нас.
Левко аж ухопив себе за серце:
– Та ви там з глузду з’їхали?! У нас тут, може, людина лежить! Їдьте! Швидко їдьте!!
– Яка в нас може бути швидко? – буркнула реєстраторка. – У нас зараз – один УАЗик, а він сьогодні з капризами і до того ж – на виїзді…
І тут із-за тину вискочив Омелько і як закричить:
– Бандит! Убив! Убив Палажку!
– Та не вбив я її, а рятую! Он швидку викликаю! Побачила мене – і гепнулась на землю.
У цей час Палажка ворухнулася, але очі не відкривала.
Левко відійшов до груші, де зв’язок був трохи кращий, і знову почав набирати швидку.
Яка вам адреса?! Вся Велика Груша знає, де Палажка живе!
В цей час над Палажкою нахилився Омелян і шепотів:
– Паласю! Що з тобою? Ти не вмирай! Бо як я...
І тут мегагучною сиреною загули слова баба Параски, яка наближалася з-за тину:
– Цілуються! Прямо на землі! Людоньки, цілуються!.. Казав, перевірить, чи кури закрив, а сам побіг на здибанку до тієї...
– Та яке цілуються, – з боку груші промовив Левко. – Палажці погано стало, я швидку викликаю...
– Бандит... Утік, – тільки й промовила баба Параска і теж непритомною гепнулась на землю.
«Непритомність подвійного типу»
– Воду! Нашатир! – уже кричав до Левка Омелян.
– Нема нашатиру!
– Тоді я біжу додому, а ти хоч свіжого повітря дуй їм у лице!
Левко почав почергово махати руками над Палажкою і Параскою так старанно, що аж останнє сухе листя з груші посипалося.
Першою розплющила очі Палажка і, глянувши на Левка, хрипко мовила:
– Бандит...
– Та який я бандит?..
– Утік?
– Нікуди я не утікав. Потім розкажу, не хвилюйся.
– А ти… як мене назвав?..
– Шпигунко чарівна… – прошепотів він, червоніючи гірше за осінній клен.
Палажка знову прикрила очі.
– Ой, лишенько… – погодилась вона. – Знов у грудях коле… Але так… приємно коле…
У цей час дія нашатирного спирту оживила і Параску – і останні слова сусідки: «Так приємно коле» – вона чула. Тільки не знала, кому адресовані – Левку чи її Омеляну. Тому про всяк випадок гукнула, на скільки сил вистачить:
– Омеляне, ти де? Знову з нею цілуєшся?...
…І саме в той момент, коли Параска знову опритомніла, а Омелян роздмухував повітря над двома бабами так, ніби хотів запустити старий двигун тракторця «Бєларус», із дороги почулося:
– Ж-ж-ж-ж… ЖЖЖЖЖ… Бабах! Кхе-кхе-кхе…
Левко озирнувся:
– Схоже, швидка… хоча… може й комбайн із Печихвостів…
Але це був той самий УАЗик, про який жалілася диспетчерка. Він дриґався, як кіт після купання, і раз на 20 метрів зупинявся посвяткувати.
Водій висунув голову:
– Хто викликав? Бо машина казала, що не дотягне…
– Та ми! – закричав Левко. – У нас тут непритомність подвійного типу!
Фельдшерка з виглядом людини, якій уже нічого не страшно в цьому житті, підійшла й суворо подивилася на бабів:
– То хто тут помирає?
– Вона! – показав Левко на Палажку.
– І вона! – показав Омелян на Параску.
– Та не я! – обурилася Параска. – То Палажка в непритомності, а я – у свідомості, просто нерви…
– У тебе нерви вже із 1987 року, – буркнув Омелян, але тихо.
Фельдшерка оглянула бабів і видала свій вердикт:
– Жити будуть. Одна – від компліменту впала, друга – від ревності. Буває.
– То ви нас забирати будете?
– Та куди? – знизала плечима медик. – Ви ж за дорогою сваритися почнете – машина розвалиться. Я вам тиск поміряю, серце послухаю – і досить. А далі – сама природа вас вилікує.
– Яка ще природа?! – обурилась Параска.
– А от біля груші постоїте, вдихнете повітря – та й розвидніє. Ви ж не хворі, ви – характерні.
Фельдшерка зібрала свої інструменти, а водій УАЗика, пихкаючи, пробував увімкнути другу передачу. Не зміг. Тож швидка поїхала додому на першій, здіймаючи куряву таку, що навіть Мурчик-Копілот примружився й записав у блокнотик:
«Швидка в нас – не швидка, а спокійна. Якби в неї був характер, то був би характер Параски».
Мирний договір: «Гарбуз без кордонів»
Коли всі трохи оговталися, Омелян поставив лавочку, щоб баби сіли й не валялися по землі, «бо люди дивляться».
Параска перша обізвалася, показавши на Левка пальцем:
– Я ше нічого не знаю, але винен у всьому він!
– Та за що? – образився Левко.
– Бо появився з темноти! – відповіла баба. – А нормальні люди з темноти не появляються!
Палажка, ще бліда, але тримаючись гідно, поправила:
– То він мені слово сказав… комплімент, а я… ну… трохи.
– Та ви всі тут трохи, – зітхнув Омелян.
І саме тут у голову Палажки вдарила ідея. Вона встала так урочисто, ніби зараз оголошуватиме референдум:
– Слухайте всі. Я Параску простягати язиком не буду. Вона теж хвилювалася. То пропоную… мирний договір!
Параска насупилася:
– Який ще мирний?
– Ну не такий, який Трамп і путін пропонують Україні, бодай вони сказилися! Хоч вони і сказилися. Уже палата № 6! А наш план – великогрушівській. Поставимо біля груші на межі між нами гарбуза.
– А чого гарбуза? – здивувалася Параска.
– Бо гарбуз – знак миру. Он навіть у газеті «Волинь» і «Цікавій газеті на вихідні» є така інтелектуальна гра «Гарбуз із секретом», де ховають предмети і пропонують відгадати, що заховано, хоч я в ній і нічого не тямлю…
– А ось мій Омелян уже відгадував!
– Он бачиш, сусідонько, який він у нас, ой, у тебе, розумний... Тому я пропоную мирний договір: «Гарбуз без кордонів». Кордонів між нашими двома хатами нема. Хоч тин є, але хвіртка завжди відкрита. Давай домовлятись.
– Тоді, сусідонько, пропоную: за тим планом Омелян – недоторканий, бо одружений зі мною!
– Але, Парасю, ти його більше за комір не смикаєш!
– А коли я його за комір смикала?! – обурилася Параска.
– Вчора! Коли я казав, що піду до клубу! – озвався дід Омелян.
Параска руками розвела:
– Та я ж… від любові!
Палажка засміялася:
– От-от. А я кажу: замість сварок – мирна угода. Гарбуз ставимо на нашій межі, як символ миру. І все. Кінець війні!
Левко аж розцвів:
– То я можу… допомогти?
– Можеш, – сказала Палажка. – От візьмеш гарбуз у Параскиного Омеляна, бо в нього – найгарніші, й поставиш тут, у центрі, під грушею, на межі.
Параска образилася:
– А чого у мого Омеляна?!
– Бо в нього руки ростуть з правильного місця, – пояснила Палажка. – А в мене гарбузи цьогоріч – як півники на карантині: дрібні, куценькі й сумні.
Омелян надувся, але приємно:
– Ну, якщо вже руки…
Левко взяв найбільший гарбуз – важкий, круглий, ніби спеціально для міжнародних угод. Поставив під грушу.
Палажка урочисто доторкнулася до нього:
– Оголошую… мир! Між мною і Параскою.
Параска теж поклала руку, але додала з характером:
– До першої твоєї витівки!
Палажка хитро посміхнулася:
– До першого твого ревного вибрику!
Всі засміялися, навіть – Левко.
Мурчик-Копілот почав записувати останній рядок дня: «Гарбуз – символ миру. Принаймні, у Великій Груші. Поки його не рознесуть кури».
Раптом Палажка одумалась і запитала:
– А про яку ти мою витівку говориш, Параско?
– А що ти за мій вибрик маєш на увазі?!?
І мир закінчився рівно через 10 хвилин. Але – нехай. Для Великої Груші – це рекорд.
Далі буде…
Остап ЧЕРЕШНЯ (у співпраці з Мурчиком-Копілотом).
Усі частини нашого газетного серіалу «Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші»:
= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 1).
= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 2).
= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 3).
= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 4).
= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія №5).
= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія №6).
= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія №7).
= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія №8).
Зараз також читають: Скандальний провладний телеграм-канал «Труха» поширив російський фейк.
