Втеча вбивці у невідомому напрямку.
Лідія Гуц разом із шістнадцятирічним сином того вечора прийшла на квартиру колишнього чоловіка Петра, щоб владнати деякі справи. Подзвонила у двері раз-вдруге. Ніхто не відповів. — Можливо, батько кудись пішов, — сказав Ілля і натис на ручку дверей. Двері несподівано відчинились. Мати з сином зайшли в кімнату. Всюди було тихо. Ввімкнули світло. Лідія побачила Петра, котрий нерухомо лежав на підлозі. «Мабуть знову набрався», — подумала й підійшла ближче. На підлозі, біля голови Петра, помітила калюжу крові. Мати й син злякано вибігли з квартири, зайшли до сусідки. Від неї потелефонували у «швидку допомогу» та міліцію.
Втеча вбивці у невідомому напрямку Лідія Гуц разом із шістнадцятирічним сином того вечора прийшла на квартиру колишнього чоловіка Петра, щоб владнати деякі справи. Подзвонила у двері раз-вдруге. Ніхто не відповів. - Можливо, батько кудись пішов, - сказав Ілля і натис на ручку дверей. Двері несподівано відчинились. Мати з сином зайшли в кімнату. Всюди було тихо. Ввімкнули світло. Лідія побачила Петра, котрий нерухомо лежав на підлозі. «Мабуть знову набрався», - подумала й підійшла ближче. На підлозі, біля голови Петра, помітила калюжу крові. Мати й син злякано вибігли з квартири, зайшли до сусідки. Від неї потелефонували у «швидку допомогу» та міліцію. Два автомобілі приїхали до дев’ятиповерхового будинку майже одночасно. Лікарі, оглянувши чоловіка, сказали, що його вбито. Про це свідчила й велика різана рана на шиї. Працівники слідчо-оперативної групи оглянули квартиру. На кухні та в обох кімнатах був цілковитий безпорядок. На підлозі валялося різне шмаття, черевики померлого господаря. Недоїдки їжі були на кухні та в кімнаті. Труп лежав у центрі вітальної кімнати. На підлозі, біля нього, валявся наручний годинник та кухонний ніж з чорною пластмасовою ручкою. Одна шкарпетка лежала на підлозі, друга була на нозі трупа. - Без сумніву у квартирі пиячили, потім відбулася бійка, - сказав один з працівників міліції. Члени слідчо-оперативної групи передали на експертизу всі речі, до яких міг доторкнутися вбивця, в тому числі ножа, склянки, тарілки, але ніде не було відбитків пальців. - Тут діяв злочинець досвідчений, - підсумували члени слідчо-оперативної групи. - Вбивцю знайти буде нелегко. І все ж довелося шукати. Перш за все опитали сусідів. Більшість із них повідомила, що чула тієї ночі якийсь шум за стіною, крики, сварку. Але все це було й раніш. Виявляється, до Петра Гуца часто навідувалися п’янички. Пили у нього на квартирі, нерідко сварилися, навіть билися. Одна із сусідок повідомила, що чула у Гуца щось схоже на бійку. Потім хтось ніби впав на підлогу, стогнав. Потім рипнули двері й з квартири вийшов чоловік. Було чути, що то не жіночі кроки. Згодом, як завжди, все затихло. Пияки поснули. Шукаючи вбивцю, працівники міліції опитали не лише сусідів, а й усіх знайомих та друзів Гуца по пляшці. У коло підозрюваних потрапило кілька чоловік. Згодом вирахували і вбивцю. Але той, відчувши подих за спиною, зник у невідомому напрямку... Літра горілки на трьох Сергій Крижановський того вечора навідався до свого знайомого Василя Луцюка. Трохи випили в нього самогонки. - Проковтнули, як муху, - невдоволено сказав Луцюк. - У мене горілки більше немає. Ходімо на ринок «Ювілейний», там знайдемо чим похмелитися, - запропонував Крижановський. - Ходімо. Все одно нічого робити. На ринку Луцюк і Крижановський купили горілки та закуски. Познайомилися з дівчиною Оленою. Почали шукати місце, де можна було б випити. Якби літо - кожен кущ все одно, мов стіл. Взимку важче, коли все занесено снігом. - У мене неподалік є знайомий. У нього й вип’ємо, ходімо, - запропонував Сергій. - У знайомого на квартирі проживає ще й двоє дівчат Іра та Галя. Я тебе з ними познайомлю. Подивишся на них - оближешся. - Нащо мені ще двоє. Я уже одну знайшов на ринку, - сказав Луцюк. - Справа твоя. Але ходімо, бо горілка прокисне... Втрьох зайшли на вулицю Кравчука, піднялися на восьмий поверх. Крижановський натиснув на дзвінок. Відчинив господар Петро Гуц. Після розлучення з дружиною він проживав сам. - Гостей приймаєш? - запитав Сергій. - Звичайно. Я завжди радий гостям. Сергій, Василь та Олена зайшли у квартиру до Гуца. - А де твої квартиранти? - запитав Сергій. - Згадав минулорічний дощ. Я їх давно вигнав. - За що? - Надто часто до них приходили хлопці. - Приревнував, значить. - Можливо, - відмахнувся Луцюк. Крижановський поставив пляшку на стіл, витяг закуску. - Може вип’ємо, - запропонував. - Добре діло. Не відмовляюсь. Я ж не мусульманин. Пляшку горілки розпили на кухні. Як завжди, виявилося замало. - Я перебіжу у магазин, куплю ще пляшку, - піднявся з стільця Луцюк. Ніхто не заперечував. Лише Олена сказала, що поспішає додому, бо її там хтось чекає. - Я тебе проведу, - сказав Луцюк. - Тим більше, що надворі вже стемніло. - Як знаєш... Луцюк провів дівчину додому й швидко повернувся до Гуца з горілкою та пивом. Цього разу хлопці перемістилися з кухні у вітальну кімнату. Підсунули стіл до дивана. Крижанівський та Гуц вмостилися на дивані, Луцюк сів на стільці. Знову дзенькнули чарки. Жалібно, немов церковні дзвони за покійником. Коли п’яниця хапається за ніж... Уже була перша година ночі, коли троє друзів досмоктали ще одну пляшку горілки й запили її пивом. У голові шуміло, наче у вулику. Говорили про різне, перескакуючи з одного об’єкта на інший. Згадували своє не таке вже й далеке минуле життя. Чомусь дійшли до армії. Кожен почав розповідати, у яких він служив військах і де. - Я служив у спецвійськах, - почав розповідати Луцюк. - Що то за війська? Не чув про такі, - сказав Гуц. - А я ледве не потрапив у прикордонники, - похвалився Крижановський. - Значить, ви проти мене ніщо! - несподівано кинув Гуц. - Просто сіренькі мишенята. - Чим же ти такий знаменитий! - Я служив в Афганістані! Друзі, яких за столом об’єднувала чарка, почали сваритися, брудно лаятись, всіляко обзивали один одного. - Не бреши! Ні в якому Афганістані ти не був, пороху не нюхав! - не говорив, а уже кричав Луцюк. - Піди в спальню... Там на тумбочці лежать фотографії. - Зараз я перевірю, - піднявся з дивана Крижановський й, похитуючись, пішов в іншу кімнату. Василь й Петро продовжували сваритись. Потім почали товкти один одного кулаками. Засліплені алкоголем, уже не тямили, що роблять. Раптом Луцюк вхопив із стола кухонного ножа з чорною пластмасовою ручкою, яким щойно різали хліб та відкривали рибну консерву, й протягнув лезом по шиї Петра. З перерізаних судин хлюпнула кров. Із стогоном той звалився на підлогу. Почувши якийсь гуркіт із спальні вийшов Сергій. - Що тут сталось? - запитав. - Я Петра замочив! - кивнув на господаря квартири, що лежав нерухомо на підлозі в калюжі крові. - Ти що, здурів? - злякано сказав Крижановський й одразу пішов з квартири. Через кілька хвилин вийшов і Луцюк. Сергій його чекав на подвір’ї. - Ми, певне, позалишали свої сліди на пляшках, на склянках, - сказав. - Не хвилюйся, я шматкою все, за що ми брались руками, повитирав, - заспокоїв Луцюк. Того ж дня вбивця зник у невідомому напрямку. Було оголошено його розшук. Луцюка шукали довго й затримали тоді, коли він уже вважав, що уник покарання. А нещодавно Луцький міський місцевий суд за скоєння важкого злочину - навмисне вбивство людини - позбавив його волі на чотирнадцять років. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду області знайшла пом’якшуючі обставини й призначила покарання Василю Луцюку - вісім років позбавлення волі... Горілка вбила ще одну людину. Здавалося б, людину непогану і здібну. Петро Гуц закінчив політехнічний інститут, працював на Луцькому картонно-руберойдовому заводі інженером-конструктором. Згодом почав зловживати спиртним. Його перевели працювати слюсарем. Але він і цю роботу залишив уже сам. У квартирі Гуца часто збирались пияки. Дружина не витримала, залишила чоловіка, забравши дітей із собою. Гуц намагався повернутись, але вона, як кажуть, поставила питання руба: повернешся, коли перестанеш пити. Він обіцяв вистрибнути з балкона, що на восьмому поверсі, одного разу облив себе бензином й хотів покінчити життя. Але піти на той світ йому допоміг, як часто буває, друг по чарці... Віктор ОСТАПУК, Володимир КАЛИТЕНКО.
