«Хай на мою виставку прийдуть ті, хто має смуток, і їм стане краще»

 

Лариса ЗАНЮК

 

— Як непросто було піднятися на четвертий поверх редакції. Мене несли сильні чоловіки. Знаходяться ті, що допомагають мені долати мої вершини, не відступатися, шукати. Але, скажіть, – пані Валя звернулася до очільників влади, – чи таким, як я, на візку, людям із особливими потребами, є можливість десь бувати за відсутністю пандусів?

Пані Валентина зізналася, що для неї цілковитою несподіванкою (приємною несподіванкою!) стала присутність на заході голови облдержадміністрації Володимира Гунчика, міського голови Луцька Миколи Романюка, знаного адвоката Сергія Сафулька. Своєю присутністю вони висловили підтримку не лише Валі Михальській, а й усім людям з обмеженими можливостями.

Згадка про Україну – картини Валі Михальської.

Численні відвідувачі (а серед них були навіть гості з Африки!), розглядаючи картини художниці, насамперед відзначали якесь неймовірне тепло, що проливається на людей через її картини. Талант Валентина Михальська розвивала не у школах–університетах, а через власну допитливість, самоосвіту, бо хвороба назавжди посадила її на інвалідний візок. Так малюють тільки з любові. Серед сюжетів її робіт немає воїнів чи полководців, а пейзажі, натюрморти, портрети – саме такою, через призму краси й природи, вона бачить Україну та її людей. Серія скляних келишків, таких прозорих, як душа Валі Михальської, наче звернена до всіх довкола – очищайте свої душі, хай вони світяться, хай гранями торкаються душ інших.

— Свою долю Валя Михальська вималювала, виплекала усіма барвами веселки, тут лише маленька дещиця того, що вона створила. А мене зробила дитячою письменницею, наполягаючи, щоб саме я писала вірші до її малюнків, – сказала наша колега Валентина Штинько. – І ось вже третя спільна книжечка полетіла до дітей.

А ще Валентина Штинько розповіла таку оказію. Після презентації книжечки у бібліотеці міста Корець Рівненської області відвідувачі розкупили всі примірники. Бібліотекарі телефонують, мовляв, терміново привозьте ще, бо навіть бібліотечну книжечку з ведмедикових лап довелося забрати.

 

Колись мені важко було опанувати себе через біль. Я набирала повітря і не дихала, аж поки біль не стихне. І навчилась опановувати себе.

 

Чудовою поезією Ліни Костенко привітала художницю народна артистка України Людмила Приходько.

— Кожна людина несе щось у світ, ви ж маєте ту абсолютну складову, що робить вас світлим митцем, – звернувся до пані Валі скрипаль Товій Рівець.

І смичок неперевершеного маестро видобув зі скрипки дивовижну мелодію Мирослава Скорика, що її так любить пані Валентина.

Теплі слова і красиві квіти від голови облдержадміністрації Володимира Гунчика.

Прес–секретар Волинської єпархії УПЦ МП Валентин Марчук за дорученням владики Ніфонта передав на потреби художниці частину коштів від благодійного фестивалю «Волинський благовіст».

Своїх вихованців привела давня приятелька Ольга Грицюк, що представляє громадську організацію «Політ мистецтва» і займається з особливими дітками.

Розчулена добрими словами, Валя Михальська звернулася до працівників редакції:

— Я не мала жодного сумніву, що ви цю виставку зробите якнайкраще. Бо давно знаю головного редактора Олександра Олександровича, і дякую Богові, що наше знайомство не загубилося в часі. Газета – це люди, які її читають, і журналісти турбуються про них. Не знаю, що більше сказати вам, як те, що люблю і молюся за вас.

Здалося, тисячу разів вживала вона на цій імпрезі слово «люблю» і щоразу збагачувала його новими епітетами – щиро, незрадливо, нелукаво. А потім так бідкалася, що, можливо, комусь таки забула подякувати.

Луцький міський голова Микола Романюк обіцяє й надалі підтримувати творчі ідеї.

— Мої племінники Юра і Таня Михальські, подруга Антоніна Кравчук постійно мене супроводжують, директор краєзнавчого музею Анатолій Силюк, що ініціює кожну виставку, друзі із «Волинського братства» та жіночого клубу «Волинянка», журналіст Володимир Шевчук, що вперше розповів про художницю із Любомльщини, 9–класниці Луцької гімназії №21, які листуються зі мною – що б я робила без них? – каже пані Валентина.

Вилучаю хвилинку і собі поспілкуватися із Сильною Жінкою, а вона вже називає мене рідненькою та випромінює світло своєї душі.

— Пані Валю, допомагаєте людям долати їхній неспокій, як же самі навчилися долати свій?

— Колись мені важко було опанувати себе через біль. Я набирала повітря і не дихала, аж поки біль не стихне. І навчилась опановувати себе. Тепер іноді хочеться затамувати подих, щоб стримати тих, хто випускає у світ стільки бруду, недобрих слів, що забруднив шлях, яким будуть іти діти у майбутнє.

— Колись ви навчали школярів малювати. Це були незвичайні уроки. Що пригадуєте про той час?

— Так, то були незвичайні уроки, бо не я йшла до дітей, а вони приходили до мене додому. Ми спілкувалися, читали вірші, а натомість виходили чудові світлі малюнки. Мені насамперед хотілося, щоб вони були світлі.

— А хто став учителем для вас?

— У мене не було жодних вчителів. Мама колись передплатила дороге видання «Юний художник» – так я і вчилася. Одного разу познайомилася зі світлої пам'яті художником Михайлом Найдьоновим. Він дав мені мудрі поради, бо малювала з уяви, не могла ж вийти на природу. Важко писати з пам'яті те, чого біля тебе немає, передати гру світла на ягідці. Пізніше вже сформувала своє бачення, для цього важливо було навчитися сприймати і критику, і життя… Сьогодні мені малювати вже дуже важко. Але я маю нове покликання — молитву. Коли я вперше побувала у Києво–Печерській лаврі, жінка, яка доглядала там немічних, сказала мені: «Ти ще більше від інших будеш ходити по землі». Тоді не усвідомлювала значення тих слів, тепер знаю: вболівати за людей, молитися – це моя дорога на землі. Старець Амвросій Оптинський навчав: «Жити не тужити, нікого не ображати, і всім моя повага», – за цим принципом прагну жити і я…

Маестро Товій Рівець дарує улюблену мелодію.

Багато теплих слів пролунало на честь талановитої художниці. Відвідувачі виставки зачерпнули повні пригорщі життєвої енергії, добра, наповнили серця теплом. Кожна така зустріч із талантом, що творить наперекір хворобі, ще і ще раз нагадує – такі люди ще й мають свої, особливі потреби, їм важко без нашої допомоги. А обіцянки Миколи Романюка закупити дитячі книжечки із малюнками Валентини Михальської у бібліотеки міста та сказане Володимиром Гунчиком: «Влада вас почула», сподіваюся, не безпідставні.

 

КРИЛАТІ ВИСЛОВИ ВАЛЕНТИНИ МИХАЛЬСЬКОЇ

«Так мало треба, щоб було добре – не кажіть брудного слова, і ваші діти підуть чистими у світ».

«Стараюся читати те, чого потребує душа. Душу ніхто ж не лікує… А у добрій книзі є стільки ліків!»

«Яка різниця, хто ти – чи прибираєш сміття, чи займаєш великий пост, головне – чим наповнена твоя душа».

 

 

 

На фото: Майбутні художники запам'ятають зустрічі зі справжнім мистецтвом.

Фото Олександра ФІЛЮКА.