Курси НБУ $ 38.42 € 41.72
«Люблю я голкою думки передавати…»

Волинь-нова

«Люблю я голкою думки передавати…»

Ківерцівський районний центр дитячої та юнацької творчості гуде, як вулик навесні. Найголосніші тут вокальний, хореографічний гуртки та, звісно, духовий оркестр. Загалом у центрі — 66 груп та 1343 вихованці. Керівники гуртків знають, як розкрити приховані здібності, розворушити талант. А ми шукаємо тих педагогів, котрих діти люблять найбільше

      Лариса ЗАНЮК
  
          Леся Володимирівна Куліба, директор центру, розводить руками:
     — Та в нас усі варті уваги, не знаю кого й виокремити. (Саму ж директорку застаємо на уроці грамоти із дошкільнятами. Вже восьмий рік вона керує центром творчості, а перед тим працювала методистом, загалом — 24 роки. 35 літ була тут директором і її мама — Галина Петрівна Поліщук).
     — Наш центр — як одна сім’я, — веде мене коридорами пані директорка. — Є у нас педагог — весь час у розвитку, у неї завжди багато дітей. На її рахунку — численні перемоги на всеукраїнських конкурсах. Надзвичайна майстриня — Мирослава Валеріївна Дудко. Починала з бісероплетіння, тепер навчає вишивці стрічками у поєднанні з художнім мистецтвом. При цьому дуже скромна і душевна людина.
   


  Стіни у кабінеті зразкової творчої майстерні декоративно–ужиткового мистецтва «Перлинка» наче виставкова зала — густо завішені картинами, картинками та іншими виробами. Моя нова співрозмовниця Мирослава Дудко дивується, що ми з «Волині–нової»:
     — Це ж треба — я весь час читала вашу газету, а то пропустила два місяці, і саме сьогодні на пошті поновила передплату.


 



— Почула колись вислів Гоголя: «Немає найвищої насолоди, ніж насолода творчістю». Це точно про мене. Я просто живу у творчому натхненні — і на роботі, і вдома.



     — Ну, значить, ви по газету, а газета — до вас, — віджартовуюся. — Кажуть ваші колеги, що ви свою роботу з дітьми націлюєте на перемогу, а насолоджуєтеся більше самою роботою, ніж перемогою?
     — Почула колись вислів Гоголя: «Немає найвищої насолоди, ніж насолода творчістю». Це точно про мене. Я просто живу у творчому натхненні — і на роботі, і вдома. Тато був художником, ще й грав на домрі, мама гарно в’язала, бабуся шила. Мабуть, ті частиночки склалися у мені в одне. Ще змалку їздила в художню школу за 60 кілометрів (!) з Довгошиїв Млинівського району у Млинів. Потім закінчила Ковельське ПТУ за спеціальністю різьбяр по дереву. Але з часом зрозуміла, що то не жіноча робота. Заміж вийшла у Ківерці. Якось іду повз Будинок школяра, а у вікнах такі гарні роботи… Як мені захотілося туди потрапити! По радіо почула, що у центрі є гурток в’язання. Відважилася і запропонувала свою кандидатуру. (У складні 90–і, коли зарплату не платили, вміння в’язати на замовлення допомагало навіть прогодуватися.) Шили з дітьми ляльки та перемагали на всеукраїнських конкурсах. Потім спробували плести із бісеру — і теж привозили додому перемогу. Тепер вже років 6 займаюся вишивкою стрічками, і мені не набридає. І в Америці, Іспанії, Франції, Данії є мої роботи. А учні здібні, швидко переймають вишивку. До речі, 11–річний син уже три роки переможець всеукраїнського рівня. Спочатку відбивалася від його прохань «навчи та навчи». Але Ілля так миттєво перейняв техніку (показує синову роботу — дійсно, з таким не соромно і на конкурси).
     — А чогось такого хлопчачого йому не хотілося? — запитую.
     — От вишивання йому пішло найбільше, у мене ще й свекор художник, то, напевно, дитина увібрала в себе всі наші таланти.
     — І вдома вишиваєте? А що чоловік?
     — Зараз всі картини познімала на виставку, то чоловік каже, мовляв, у хаті чогось не вистачає. Вдома у нас, знаєте, як вечорниці, порозкладаємо все і вишиваємо із сином. А тато — експерт наших робіт, тішиться, що у сина гарно виходить і ніколи не казав, що то не чоловіче діло — возитися з нитками та голками. Доньки наші мають іншу улюблену справу — займаються реконструкцією італійських старовинних меблів, часом їм допомагаю і пишу акрилом на меблях.



 



 — Ніколи від дітей не втомлювалася. Хоч був колись у мене один хлопчик — бився, бісер розкидав. То був перший випадок за 15 років, коли я сказала дитині більше не приходити. Але наступного дня Міша стояв під дверима, просив вибачення. Вже пройшло стільки років, але і досі — як побачить мене у місті, то ще здалеку вітається.



     Вишивка стрічками приваблює швидкістю виконання. Пані Мирослава показує роботу — чудовий квітковий букет, який вишила за один день. Варто спробувати цю техніку, якщо потрібен швидкий результат. Тепер у крамницях продаються готові шаблони, по них вишивати ще швидше, але для Мирослави Валеріївни вони не становлять цінності, адже сюжети малює з уяви, сама вигадує чудернацькі мотиви. Часом картини відомих художників надихають створити щось у ретростилі.
     — Яка ж то голка потрібна для цієї роботи? (Питаю з твердим наміром почати вишивання стрічками).
     — Проста вишивальна голка з великим вушком та художнє полотно (можна взяти і звичайне).
     Але розумію, що не все так просто… Діти на гуртку у Мирослави Валеріївни роками здобувають вміння творити таку красу.
     — Як починають у молодших класах, то до закінчення школи ходять до мене, — розповідає пані Мирослава. — Які вони хороші, дай їм якийсь сюрприз вчительці зробити. Не повірите, мало того, що на стінах залишають мені записки, то ще й вдома знаходжу у сумці чи у кишені: «Ми вас любимо». Діти часом приходять, коли й немає настрою для вишивання, а просто хочуть спілкуватися. Сама атмосфера їм тут подобається. Розповідають свої секрети, бо ж є такі речі, що й мамі не скажеш, то вони діляться зі мною. Як можу — потішу, розраджу. Навіть на обідню перерву не йду додому, сиджу тут і вишиваю. І завжди дякую Богові за цю роботу, а найперше — за талант. Бо у поєднанні це — Божа ласка до мене.



     — А як же втома від дітей, професійне вигорання?
     — Ніколи від дітей не втомлювалася. Хоч був колись у мене один хлопчик — бився, бісер розкидав. То був перший випадок за 15 років, коли я сказала дитині більше не приходити. Але наступного дня Міша стояв під дверима, просив вибачення. Вже пройшло стільки років, але і досі — як побачить мене у місті, то ще здалеку вітається.
     — Що порадите дітям, які не можуть знайти собі заняття до душі?
     — Приходьте у Будинок школяра — тут вас самі знайдуть і розкриють.
     
     На фото: Майстриня Мирослава Дудко навчає гармонійно поєднувати різні техніки в одній картині.
     Фото з особистого архіву Мирослави ДУДКО.


 


 

Telegram Channel