КІНО В ОБЛАСТІ МОЖЕ ЗНИКНУТИ

В області існує така організація як кіновідеомузичне підприємство. А от чи є в нас кіно, що змінилося в кінообслуговуванні волинян за останній час? Про це розмова нашого кореспондента з генеральним директором цього підприємства Віталієм Олександровичем Неродою.

— Віталію Олександровичу, змінилося щось на краще у галузі кіно? Адже, наскільки мені відомо, є хороші рішення як на урядовому, так і на обласному рівні щодо подальшого розвитку кінообслуговування.
— Справді прийнято дуже важливі документи, в яких не просто загальні слова — поліпшити, покращити, а конкретно виписано, яким має бути кінообслуговування в Україні, на Волині. Ось подивіться (показує папки з документами), яка хороша програма з цього приводу розроблена і підписана ще колишнім головою облдержадміністрації Борисом Климчуком. А ось уже нові заходи по розвитку кіно в області на виконання загальноукраїнської програми, затвердженої Президентом України Леонідом Кучмою аж до 2007 року. Підпис під цими заходами вже нового заступника голови облдержадміністрації Степана Родича. Що не пункт, то мед на душу. До того ж у заходах зазначено, що кожен район щорічно до лютого повинен звітувати, що вже виконано і заплановано. Як би ж то так було, як там написано!
— Хіба в районах дозволяють собі нехтувати розпорядженнями обласної і центральної влади?
— Судіть самі. Я наведу лише кілька прикладів. У заходах облдержадміністрації, зокрема, записано, що у 2003 році мають відновити кінопоказ у Володимир-Волинському, Іваничівському, Ківерцівському, а у 2004 році — у Шацькому, Рожищенському районах. Та й по сьогодні цього не зроблено. Дійшло до того, що у районах і дирекції без нашого відома ліквідовують, і кінотеатри продають. І це в той час, коли є відповідні документи про те, що без відома кіноорганізацій, зокрема і нашої, ніхто не має права ні продавати, ні перепрофільовувати кінотеатри. А на місцях роблять, що хочуть, посилаючись на самоврядування. По всьому видно, що законів і розпоряджень уряду та Президента не читають і чинять на свій розсуд.
— А як в обласному центрі та інших великих містах?
— Та ж сама картина. У Луцьку, як відомо, було сім кінотеатрів — лишився один “Промінь”. Рішенням виконкому без нашого відома його перевели у комунальну власність. Після того взяли сім мільйонів гривень кредиту на будівництво доріг у Луцьку в Ощадбанку під заставу “Променя” та Палацу учнівської молоді. А тепер ведуть мову, що кінотеатр не дає прибутку місту, навіщо, мовляв, він.
Хоч Луцьк, на противагу іншим обласним центрам, не виділяє й копійки дотації кінотеатру. Скажу відверто — ми боїмося, що коли місто своєчасно не верне кредиту, то єдиний кінотеатр Луцька може стати власністю Ощадбанку. А той може розпорядитися ним на свій розсуд. Або взяти таке місто, як Ковель. Там нині немає жодного кінотеатру. Останнім продали за безцінь кінотеатр імені Лесі Українки, мовляв, без права перепрофільовувати його. А що там сьогодні? Нічний дискоклуб. У Горохові районна рада обіцяла купити відеоапаратуру, зробити ремонт у приміщенні, налагодити тепло з тим, щоб частину кінотеатру перепрофілювати у спортклуб. Але з обіцяного так нічого й не зробили. Боюся, що й приміщення заберуть, і нічого для кінопоказу в райцентрі не зроблять.
— Ви колись висловлювали сподівання, що в Луцьку все-таки буде кінотеатр для дітей.
— Мої надії були пов’язані із кінотеатром “Зміна”. Але нічого з тої надії, видно, не буде, бо там, окрім так званого дитячого центру, вже прижилося кафе “Мандри”. Тим часом діти вже не знають, що таке кіно. Скажу відверто, немає впевненості у тому, що вони матимуть свій кінотеатр.
— Припустимо, що кінотеатри і кіноустановки, як це записано в обласних заходах по виконанню Всеукраїнської програми щодо кінообслуговування, відновлять свою роботу. Що б ви там показували, адже нових фільмів не маєте?
— По-перше, у нас є кінострічки минулих літ. Це три тисячі копій. Серед них досить пристойні фільми і непоганої якості самі стрічки. Окрім того, якби все робилося так, як заплановано, то бодай по одному фільму могли б придбати райони, як і відеоапаратуру. Це дало б змогу людям дивитися і нові фільми. Поки що дійсно наше підприємство не в змозі купувати досить дорогі кінофільми, при тих обмежених коштах, що ми маємо. Якщо, наприклад, у багатьох областях, зокрема в наших недалеких сусідів-тернополян, кінофікація має сотні тисяч гривень дотації, то у нас ця сума складає лише 60 тисяч. Хіба ми можемо придбати нові кінострічки? Тут хоч би на зарплату працівникам вистачило.
— Скажіть, будь ласка, а очолюване вами підприємство може щось зробити, аби змінити ситуацію на краще?
— Можливості наші обмежені, хоч ми, як то кажуть, крутимось. Ось і нещодавно відкрили у себе невеличкий кінотеатр на 50 місць “Ретро”, де будемо показувати фільми із свого фонду. Ціни невеликі. Тож кінострічки можуть подивитися і діти, і дорослі. До того ж, у нас можна замовити кінопоказ того чи іншого фільму для організацій, підприємств. Гадаю, що певний позитивний результат дасть відкриття цього невеличкого кінотеатру. Дуже хотілося б конкретної, реальної підтримки з боку обласної, районної влад. Без цього, скажу відверто, ситуація на краще не зміниться і про кіно нашим людям доведеться забути.
Бесіду вела Анастасія ФІЛАТЕНКО.