СМЕРТЬ ВІД СКАЗУ

Лише за останні півтора року на Рівненщині це захворювання стало фатальним для двох осіб. Хоча ще до 2014-го, поки не було проблем із вакциною, в області півстоліття не реєстрували жодного летального випадку...

Левко ЗАБРІДНИЙ

48-річна Людмила Гаврилюк із села Бабин Гощанського району померла в обласній лікарні минулого тижня. У п’ятницю жінці, яка працювала у Рівному, стало погано на роботі, «швидка» привезла її з підозрою на гіпертонічний криз. Коли лікарі зрозуміли, що насправді у хворої сказ, єдине, що могли на той момент зробити, — полегшити передсмертні страждання. Бо сказ наразі невиліковний. Єдиний шанс врятувати життя людини, на яку накинулася хвора тварина, — одразу зробити щеплення. Покійній Людмилі Гаврилюк потрібну вакцину так ніхто і не вколов.
Наприкінці 2014-го на Володимиреччині від сказу помер 46-річний селянин. За два місяці до того його вкусив безпритульний кіт, якого хотів погладити. На відміну від жительки Гощанського району, чоловік одразу до медиків не пішов. У лікарню його привезли, коли вже помирав.
Хрещениця Людмили Гаврилюк Наталія розповідає, що у жовтні минулого року на її хресну накинувся кіт. Тварина вкусила жінку за руку і та одразу звернулася до гощанських лікарів. Постраждалій обробили рану, приписали антибіотики і сказали чекати, що скажуть ветеринари.
— За деякий час у гощанській ветслужбі, яка забрала кота на експертизу, хресній сказали: «Живіть спокійно, у тварини сказу немає», — розповідає Наталя. — У п’ятницю її привезли до лікарні, довго обстежували, не могли зрозуміти, що не так. Оскільки стан погіршувався, вирішили залишити у лікарні на ніч. А зранку в неї зупинилося серце. Її якось повернули до життя і тоді викликали інфекціоніста, який поставив діагноз — сказ. Уночі хресна померла.
Рідні звинувачують ветеринарів у тому, що сказали жінці неправду. Ті, у свою чергу, нарікають на медиків, які не зробили вакцинацію. Хто насправді винен у смерті жінки, повинна встановити комісія, яку створили управління ветмедицини та охорони здоров’я.
Гощанський район має найгіршу в області ситуацію зі сказом. Минулого року на Рівненщині був пік захворюваності тварин. Із 55 зафіксованих випадків 11 трапилося в цьому районі.
— Кіт, який покусав жінку, помер на другий день після того, як ми його забрали, — розповідає керівник управління ветеринарної медицини в Гощанському районі Анатолій Парипа. — Але не від сказу, а тому, що тварину побили. Аналізи лабораторії у Рівному не могли бути помилковими. Дослідження тривали місяць. Кіт не хворів сказом. Ми з таким не жартуємо, це ж життя людей. Медикам не варто було одразу заявляти, що смерть наступила від сказу. Це має підтвердити експертиза у Києві. Крім того, є питання щодо щеплень. Наскільки мені відомо, минулого року вакцини не вистачало навіть тим, кого кусали справді скажені тварини.
— Аналізи не могли бути помилковими, — підтверджує начальник головного управління ветеринарної медицини у Рівненській області Володимир Лазарчук. — У кота, який восени накинувся на жінку, не виявлено сказу. Та й вісім місяців, які минули від моменту укусу, — занадто довгий час для інкубаційного періоду. Я припускаю можливість контакту з іншою, вже хворою твариною. Це могла бути проста подряпина. Але медики все одно мали б зробити вакцинацію, незалежно від того, який результат показали наші дослідження. Зрештою, ми з управлінням охорони здоров’я проведемо спільну перевірку. Винних у смерті жінки, незалежно від того, чиї це будуть підлеглі, покарають.
— До 2014 року вакцини вистачало, тож щеплювали всіх підряд, — пояснює головний епідеміолог області Людмила Яценя. — І жодних проблем зі сказом у людей не виникало. Тепер же через брак вакцини та через те, що в області все-таки чимало випадків сказу тварин, медики мусять зважати на висновок ветеринарів. Якщо у тварини виявляють сказ — людей вакцинують. Окрім того, щеплення роблять у випадку, якщо тварина вкусила і втекла. На жаль, цього року з державного бюджету для області закуплено лише 60 доз вакцин, які ми передали в Гощанський та Острозький райони, де ситуація зі сказом найгірша. Кожен організм може реагувати на зараження по-різному. Допомогти людині, в якої сказ уже проявився, неможливо. У випадку з Людмилою Гаврилюк симптоми хвороби були очевидні: боязнь світла, різких звуків, шуму води.