Ніколи не пізно вчитися. Цю відому істину підтверджує власним досвідом волинянин Петро Малявко. 78-річний житель села Острів Ківерцівського району почав столярувати, коли вийшов на заслужений відпочинок...
Ніколи не пізно вчитися. Цю відому істину підтверджує власним досвідом волинянин Петро Малявко. 78-річний житель села Острів Ківерцівського району почав столярувати, коли вийшов на заслужений відпочинок. До пенсії Петро Степанович встиг попрацювати шахтарем на Сахаліні, екскаваторником та комбайнером на Волині
Оксана КУЦИК
Хоч і отримує пристойну пенсію («Москва платить за те, що отримав виробничу травму на шахті»), зацікавився столярною справою. — Першу бочку змайстрував, коли «перевалило» за 50, — каже господар. — Учився за книжкою, ніхто мені не показував, як правильно робити. Люди досі квасять капусту у тій бочці. Відтоді у послужному списку столяра–самоучки значаться колиски, цебрики, дерев’яні граблі, шатківниці, рамки для вуликів та багато інших дрібних, але потрібних у господарстві речей. — А вам колиски не треба? — ошелешує запитанням дід Петро. — Стоїть готовенька на горищі. Візьміть драбину та подивіться, яка ладна — з сосни, колихається горизонтально, безшумно. Почувши відмову, господар не ображається. Розповідає, замовила йому колиску по телефону жіночка з Луцька. Дід Петро й узявся до роботи. А коли передзвонив, щоб забирали, на тому кінці дроту почув відмову. От і заніс готовий виріб на горище. — Може, кому треба соснову колиску? Напишіть у газету, то я продам недорого, — користується моментом столяр. — У моїх люльках годувалися діти з Луцька, Ківерців, навколишніх сіл. Ніхто не скаржився. Петро Степанович жартує, що він — волинський зять. Під час строкової служби вподобав тутешню дівчину, посватав та й оселився в Острові. Сам будував простору хату і господарські споруди. А ще, наголошує, всі роки передплачує і читає газету «Волинь»! Щоб виготовити бочку, дід Петро затрачає тиждень. Адже тут важливо і деревину якісну підібрати, й обручі. За ці роки вже півсела користуються бочками від діда Малявка. Тож якщо їх треба переробити, майстер не відмовляється. Петро Степанович каже, що не втаємничує секретів столярського ремесла. Однак не всім охочим підучитися це вдається. — Навіть дно для бочки не можуть зробить, — зітхає господар. Найменше часу йде на виготовлення дерев’яних граблів. Зазвичай дід Петро майструє їх узимку. За минулу зиму зробив 15 штук. Каже, незамінна в хазяйстві річ, особливо у період сінокосу. Навіть якщо зламається зуб, його можна без проблем замінити. У гаражі господар власноруч сконструював деревообробний верстат. Якщо є вільна хвилина (бо Малявки ще тримають три корови, коника, свиней, птицю) і дозволяє здоров’я (внаслідок обвалу в шахті переніс чотири операції на нозі), дід Петро береться до улюбленої справи. Адже попит на його вироби ніколи не зникає.
На фото: Рамки для вуликів – необхідна річ на пасіці. Фото Оксани КУЦИК.
