ІНША

Вона інша.
Вона – інакша, правда ж?
Інакше притягує. Цікавить. І заворожує. Виграє в порівнянні.
Скільки років усі «інші», відмінні від «своєї», були – ніби однакові. А ця…
Ну от якась не така...

Ші МУР


Ні, ти не знаєш, як пояснити, чим вона відрізняється. Від інших. Чи сміхом. Чи очицями. Чи ямочками на щічках. Чи річ у тих її губках?
І вся вона – згусток енергії. Сплав вітру і твоїх мрій. Рухлива, як ртуть. Легка, як колібрі. І яскрава.
Є у ній щось. Таке, від чого втрачаєш спокій.
Тобі хочеться її скуштувати. На смак і на дотик.
Вона вабить.
У тісто, з якого її ліпили, точно поклали подвійну порцію цукру. Чи меду. І якихось іще прянощів.
Інакше чим це все пояснити?
Тепер тобі пахне лише вона. Хочеться нею смакувати. Насолоджуватися.
Ти починаєш наближатися. Хочеш володіти. Здається, якщо ти не матимеш її – життя втратить сенс.
Ти запалюєшся. Докладаєш зусиль. Усе складається…
І ось ти вже поринаєш з головою в океан нового.
…Нової.
Інакшої.
Іншої.
Життя спалахує всіма барвами. Й існує тепер лише на цій щойно завойованій планеті, з її метеликами на гектарах синіх троянд.
x x x
А на покинутій та знищеній тобою планеті триває життя.
Триває.
Підмерзлі від нелюбові чи розтоптані у погонях за «іншими» пагони відживають поволі, ловлячи хоч якийсь промінчик світла. Живильна волога по крапельці відновлює жагу до життя.
І ось – прокльовується перша квіточка. Беззахисна. Але впевнена.
Усе відновлюється. Відроджується. Тягнеться до сонця.
Спочатку та квітка вабить лиш кольором.
А тоді починає пахнути.
Так, що ті, хто її ВІДЧУВАЄ, – божеволіють від бажання нею володіти.
x x x
Коли ти сліпнеш – Бог дарує зір ІНШИМ.
Тому коли ти награєшся і повернешся – та, що була колись твоєю, вже буде ІНШОЮ.
І цвістиме вже не для тебе.