Дві тисячі літ
хазяйнують вітри у Помпеї.
Дві тисячі літ
попід небом уламки колон.
Жили і кохались
патриції тут і плебеї...
Ніна ГНАТЮК
Дві тисячі літ хазяйнують вітри у Помпеї. Дві тисячі літ попід небом уламки колон. Жили і кохались патриції тут і плебеї. І небо лягало у море дивитися сон. Тут залишки фресок, Тут площ і будинків руїни І витерті камені вулиць — мішки кам’яні. Та раптом з–під каменів, наче зіниці Вкраїни, малі чорнобривці заусміхались мені. Де тут ви взялись на кострищі пекельної магми, у лігві вулканнім, побіля зотлілих воріт? А може, ви очі чиєїсь прадавньої мами, що з попелу чорного досі сльозяться у світ…
