Людям пощастило вижити у ситуаціях, не сумісних з життям
Людям пощастило вижити у ситуаціях, не сумісних з життям Під час розвідувальних робіт в американському штаті Вісконсін у 1983 році спелеолог Джордж Дук Прісні потрапив у вир і опинився у підземній печері. Вчений не загинув, він харчувався рибою і водоростями. Щоб вибратися, Прісні розплутав свій жовтогарячий шарф і прив’язував нитки до лапок кажанів. Яскраві нитки помітили мешканці найближчого міста і через тринадцять днів вченого було врятовано. Мексиканець Антоніо Гуерте вісім днів провів у пустелі при температурі майже 40 градусів, маючи при собі лише сім з половиною літрів води. 56 кілометрів він проїхав на коні. А коли тварина здохла, пройшов пішки ще 161 кілометр. Коли Антоніо було знайдено, він осліп, оглух, посивів, втратив чверть своєї ваги, але залишився живим. 26 січня 1972 року югославська стюардеса впала з висоти більше 10 кілометрів після вибуху літака над територією Чехословаччини і чудом залишилася живою. Подібні випадки були не лише на суші, але й на морі. 68 метрів— рекордна глибина, із якої вдалося піднятися без усяких технічних засобів Річарду Слейтерд, моряку з підводного човна, який було пошкоджено біля острова Санта-Каталіна, неподалік Каліфорнії, у вересні 1970 року. Дивною є й доля Аугусто Кипариса, який пережив вибух вулкану. Місто Сент-Пьєр розташоване на північному узбережжі острова Мартініка біля підніжжя вулкана Мон-Пеле. Навесні 1902 року вулкан після п’ятдесяти років мовчання несподівано вибухнув. З кратера на місто посипався гарячий вулканічний попіл. Почалися підземні поштовхи. Всі тварини і люди тікали з міста в бік моря. Чорна хмара, що вирвалася з кратера, накрила місто. Небо потемніло. До будинків поповзли потоки розпеченої лави. Будинки були зруйновані, дерева вирвано з корінням. Судна в гавані спалені або потоплені. Температура вулканічної хмари була така висока, що плавилося скло. У місті загинули всі, включаючи і моряків на кораблях, що стояли в гавані. Всього близько тридцяти тисяч чоловік — крім однієї-єдиної людини. Це був Аугусто Кипарис, в’язень місцевої тюрми, що відбував покарання в кам’яній камері без вікон. Кам’яні стіни витримали пекельну температуру, захистили в’язня. Він відбувся лише опіками. Через чотири дні в’язня відкопали рятувальники, і губернатор острова його помилував.
