Я НА ГОРУ СВОЮ ЧАРІВНУЮ БУДУ КАМІНЬ ВАЖКИЙ ПІДНІМАТЬ…

Так перефразовуючи Лесю Українку, можна сказати про ковельчанина Петра Мартинюка. Адже чоловік на 12 сотках свого обійстя на околиці міста залізничників створив справжній райський куточок. Тут гармонійно поєдналися камінь і дерево, господарів щоранку будить спів птахів, а дзюрчання води, що витікає з величезної гори, збудованої власними руками, заспокоює. Сюди приходять фотографуватися молодята, а влада визнала його подвір’я «Найкращою садибною ділянкою»

Мирослава КОЗЮПА

Коли заходиш на обійстя, найперше впадає у вічі височенна гора, що зрівнялася з триповерховим будинком. Її Петро Дмитрович творив поступово: спочатку ввись, потім — у ширину. Брили різного розміру, форми, забарвлення збирав усюди, де тільки бував. Здається, майстер кожну з них знає та впізнає: ось цю привезли з Одеси, а цю — з Карпат. Беручи в руки камінь, господар уже точно знає, куди його примостить. Тож у цю гору, крім художньої уяви, любові та праці, вкладена частина теплих спогадів.
— Щоразу, повертаючись із відпочинку, замість м’якого сидіння ми з дітьми мостимося на камінні: чоловік бере його навіть за сотні кілометрів від дому: чи то в горах, чи то на морі, — розповідає дружина Руслана.
Але дизайнерський задум глави сімейства подобається родині. Малюки у печері, що ховається під горою, облаштували дитячий куточок. Вони вільно почуваються, адже тут може поміститися п’ятеро дорослих. А з протилежного боку каміння покладене з виступом, аби по ньому можна було вилізти на вершину. І хоч здолати висоту можна легшим шляхом, малечі цікавіше займатися саме скелелазінням.
Доповнює красу гори каскадний водоспад. Завдяки насосній системі Петро Дмитрович забезпечив кругообіг, і джерельна вода стікає кам’яними сходами у справжнісінький ставок. Коли придбали ділянку, на ній була невелика яма, але нові господарі вирішили не засипати її, а навпаки — розширити, утворивши водойму.
— По периметру заглиблення обклав камінням, засадив очеретом, лататтям, зарибнив. Діти карасів ловили. Зараз ставок вирішили почистити, тому запустили щуку, — розповідає Петро Мартинюк.
Із протилежного боку над водоймою нависає дерев’яна кладка, яка веде від лазні. Господарі та їхні гості можуть і добряче попаритися, й охолодитися в ополонці. У сауні теж усе зроблено власноруч: від самого приміщення до дизайнерського абажура із ракушки, в яку майстерно вмонтовано лампочку. Петро Дмитрович каже, що мушля втягує енергію, а в темряві випромінює ніжне тепле світло. Тож, окрім оздоровлення фізичного, деякий час можна і порелаксувати у повній гармонії з природою. І справді, все навколо — натуральне: пічка, в якій потріскують дрова, дерев’яні лежаки, пахучі віники, меблі, спеціально оброблені стовбури і гілля лісових дерев, які тут служать вішаками для рушників та одягу, полиці для посуду.
— А над каміном Петро працював довше, ніж усю споруду зводив. Скрупульозно підбирав кожен камінчик потрібного розміру і кольору, ідеально укладав один до одного, — каже Руслана.
Ландшафт обійстя доповнюють і лісові рослини, й декоративні дерева: на дикорослій сосні прищеплені три рідкісні сорти ялини, стовбур берези закручений колесом, а дуби спіралькою переплітаються один з одним. Господар підв’язує гілку до гілки, вони зростаються, формуючи дивовижне сплетіння. Щоб виплекати таку казку, потрібні роки, але у Петра Дмитровича терпіння вистачає на все.
— Екзотичних рослин не саджу. Вони мені весь пейзаж зіпсують, — розповідає пан Петро. — У природі все гармонійно: біля туй не загоряють, це дерево несе енергетику заспокоєння і врівноваженості. Хочу, щоб усе було наче в лісі, навіть щоб десь трохи й мохом заросло.
Поряд змайстрована гойдалка, наче із чарівної стародавньої казки, що під подихом вітру колисала лісових фей. У цьому оазисі в’ють гнізда птахи і щоранку віддячують господарям своїми трелями. Кожен елемент саду доповнює один одного, формуючи єдине ціле — фантастичне царство, створене унікальними ідеями і дивовижним баченням справжнього поціновувача краси природи.
Любов до дерева і каменю з’явилася у Петра Мартинюка давно — ще в юності, коли їздив в Абхазію на заробітки. Гірські пейзажі й красивий ставок з рибою закарбувалися у пам’яті настільки, що вирішив створити щось схоже у себе вдома. Тож усе життя працює над втіленням мрії.
Якось у хащах Петро побачив дивну коряку, схожу на дракона. Захопив її із собою і згодом зробив з неї ніжку для стола. Відтоді кожну викривлену гіллячку, кожен покручений стовбур, пеньок він несе додому: ще там, у лісі, помітивши їх, уже знає, що робитиме з них. Усе це в руках майстра перетворюється на витвір мистецтва: чарівні предмети інтер’єру, декору чи досить функціональні елементи побуту. Так, у прихожій та на кухні роги диких тварин слугують вішаками. Стіни оздоблені деревом, з гілляччя — підставки для вазонів, а з кори — дверцята для полиць, стовбурці дерев служать ніжками стола, панелями для радіаторів, а рогачі — основою для табуретів. І хоч пан Петро ніколи не задумувався про модні тенденції, свій дім оформив, як тепер актуально, — у стилі еко.
Мистецькі здібності у Петра Мартинюка проявлялися з дитинства. Він гарно малював, різьбив по дереву, гравірував по металу, майстрував замки із сірників… З особливим настроєм переглядає армійський фотоальбом — тут ледь не всі світлини у власноруч оздоблених металевих рамках, а щоб листки з часом не загорталися, на кожен одягнутий ажурний кутик. На серванті величезні крила розгорнув дерев’яний орел, на стінах у різьблених оправах величезні картини — усе це створено руками господаря.
— Люблю бути з природою. Квартира для мене — тюрма. Я «на балконі» не зміг би жити, — каже Петро Мартинюк, демонструючи затишну домівку, де панують любов і гармонія.
«У нас папороть зацвіла», — якось пожартував чоловік. І хоч дружина добре знає, що це лише гарна легенда, все ж вирішила перевірити. Кажуть, папороть квітне у місцях, де захований скарб. Він у родини справді є — п’ятеро дітей виховує подружжя: синів Рувіма та Андрія, доньок Лілю, Дану, Софію. Усі вони перейняли від батьків і працелюбність, і мистецький хист.

На фото: Петро Мартинюк із сином Андрійком найбільше люблять скелі.
Фото Мирослави КОЗЮПИ.