ЧОЛОВІК-ВІТЕР

Ти – вітер. Тебе не втримаєш. Я розумію це, коли йду тобі назустріч, а ти розвіваєш моє волосся і вкладаєш його на свій смак…

Ші МУР

Люблю, коли ти граєшся з моїм волоссям.
Гарячий. Свавільний. Самовпевнений.
Ніжний і небезпечний.
…Як добре, що можна тебе відчувати. Можна тобою дихати.
Можна насолоджуватися запахом моря, який ти, змішаним із червоним піском пустель, зовсім неочікувано приносиш на мої міські перехрестя зі своїх далеких мандрів.
Можна всотувати запах літа. Пахощі якихось невідомих трав, змішані з ароматами меду й кориці з кондитерських.
Гарячі нотки розпеченого асфальту, гіркий присмак кави з літніх кав’ярень, запах зелених яблук і жовтогарячих абрикосів, які продають бабусі із приміських сіл.
Ти ж гуляв там учора звечора – між тих яблунь. Обтрушував яблука дивних спокус. Спокушав відьом і мавок. І жінок, яким чомусь не спалось.
А тоді ночував у сіні, налітавшись між зорями.
Прокинувшись, грався хмарами.
Тепер ось пестиш моє волосся.
Даруєш відгомін далекої грози.

... А я бралась тебе привласнити.
Намагалася втримати.
Тішила себе ілюзіями.
Але втримати – неможливо.
Лети, синьоокий!
І повертайся.
Побачимось.
Я чекатиму.
Однаково ти трішечки мій…