ЗНАЙДІТЬ ІНВАЛІДА ДЛЯ ГОЛОВИ ОДА!

За допомогою нескладної схеми мешканці Рівненщини ввозять з-за кордону нові авто, не сплачуючи мита

Алла САДОВНИК

Ні для кого не секрет, що розмитнення автомобіля може обійтися дорожче, аніж його придбання у котрійсь із країн Європи. Якісні легковики до п’яти років у Німеччині (найпопулярнішому місці, де купують вживані авто для українців) можна придбати за менш як 10 тисяч доларів. Для тих, хто не хоче стільки ж віддати українській митниці, інтернет підказує, як оминути плати за розмитнення.
Різноманітні фірми пропонують свою допомогу в оформленні потрібних документів. Вимога до тих, хто звертається, єдина — мати серед родичів інваліда, який би стояв на транспортному обліку в департаменті соцзахисту або якого можна на такий облік поставити. Бо, згідно з українським законодавством, інваліди, які, за довідкою МСЕК, потребують автомобіля, мають право на безкоштовну машину українського автопрому або ж подаровану іномарку з–за кордону.
Іноземний благодійник (а у схемі — продавець чи його довірені особи) повинен лишень написати лист, що хоче подарувати такому–то легковик, інвалід має зібрати потрібні довідки — і голова ОДА підписує розпорядження, що автомобіль визнається гуманітарною допомогою, а тому або взагалі звільняється від сплати мита, або ж частково (залежно від захворювання та групи інвалідності). Автівку передають спершу на департамент соцзахисту, а тоді вже як цільову допомогу — інвалідам.
Авто інваліди отримують на 10 років у користування. Продавати їх не мають права, втім, їздити їм самим не обов’язково. За кермом можуть бути родичі, які прописані з інвалідом в одному приміщенні, або ж ті, хто за ними офіційно (згідно з довідкою тобто) доглядає.
Відомі навіть випадки, коли за такою схемою економили на купівлі іномарки навіть ті, у кого в родині немає людей з обмеженими можливостями, — знаходили за певну винагороду інваліда, який погоджувався на оформлення всіх потрібних документів і писав розписку, що потім не висуватиме жодних претензій.
Днями Олексій Муляренко підписав розпорядження, щоб визнати гуманітарною допомогою п’ять авто: два «Volkswagen Passat» 2012 року випуску, «Lexus CT 200H» 2011–го, «Opel Insignia» 2009–го та «Volvo» 2010 року. Такі автомобілі коштують там від 10 тисяч доларів.
«Фольксвагени» «подарували» Олександрові Дмитруку, до речі, колишньому депутату обласної ради, та Федору Письмаку, інформації про якого немає. На «Лексусі» має їздити невідомий Іван Степанюк, на «Опелі» — Святослав Кожан (очевидно, батько директора Будинку дитини Юрія Кожана), а на «Вольво» — інвалід Олександр Білан. При цьому пани Дмитрук та Білан у черзі на авто відносно недавно.
Меценатами для рівненських інвалідів стали чотири німці та латиш: Йохан Мартенс, Вікторас Канчаускіс та одразу троє осіб із прізвищем Галкін — Микола, Глорія та Ванесса.
Галкіни у документах, які стосуються автомобілів для інвалідів, фігурують як меценати не вперше. Цілком ймовірно, що ці німці слов’янського походження мають зайві хороші автомобілі і щороку через доброту душевну одразу по декілька штук передають в Україну. Проте найвірогідніше, що пани Галкіни є звичайними посередниками у продажі авто за кордоном.
— Нині в області — більше 2000 інвалідів у черзі на отримання безкоштовного транспортного засобу, — каже Віталій Ундір, директор обласного департаменту соцзахисту в Рівненській області. — У таких людей є два варіанти: або стояти і чекати у черзі на авто від держави, яких не виділяють уже кілька років, або ж шукати благодійників за кордоном. В останньому випадку транспортний засіб передають в Україну як цільову допомогу, а людину, яка його отримала, з обліку знімають. Усе проходить перевірку і правоохоронних органів, і митниці. Хто ці благодійники, які передають авто, я не знаю.
Минулого року з–за кордону в область передали 25 машин. Окрім названих п’яти, цьогоріч ще є кілька заявок. До автомобіля висуваються певні вимоги: легковик повинен мати об’єм двигуна не більше 1800 сантиметрів кубічних та відповідати екологічному стандарту Євро-5. Обмежень у вартості немає.
Після 10 років користування автівки переходять у власність інвалідів, а після їхньої смерті — у власність родини. У техпаспорті такого транспортного засобу вказано, хто має право користуватися ним, тож якщо за кермом не інваліди чи їхні родичі, це би мала відслідковувати поліція.