За всіма законами логіки Артем мав одружитися з Аліною, яку знав із дитинства. Він уже навіть погодився зробити їй пропозицію руки і серця, хоч і не був особливо закоханий у дівчину...
За всіма законами логіки Артем мав одружитися з Аліною, яку знав із дитинства. Він уже навіть погодився зробити їй пропозицію руки і серця, хоч і не був особливо закоханий у дівчину. Вирішив поєднати з нею долю на моє прохання ще й тому, що однаково ніхто інший йому особливо не подобався
Sandra OLEK
Ми вже сиділи з Аліною за столом, і я нетерпляче очікувала, коли ж мій онук скаже дівчині заповітні слова. Але раптом відчинилися двері і на порозі виросла внучка моєї кращої подруги, яка багато років тому переїхала жити в Париж. Аліна була досить ввічливою дівчиною. Вона одразу попрощалася, сказавши, що прийде завтра. Та «завтра» для неї вже не настало… Ми сиділи за столом, святкуючи з нагоди раптової появи Катрін. Припікало сонце. У цю пору в кімнаті робилося особливо душно. — Жарко, — зауважила дівчина. — Дуже жарко… Я не встигла погодитися, як вона одним рухом, ледве не скинувши посуд на підлогу, стягнула через голову й без того прозору футболку і тепер сиділа за столом в одних шортах. Я захлинулася повітрям, Артем схвально глянув їй в обличчя. Через кілька хвилин Артем, не витримавши нервової напруги (було ж від чого!), пішов на балкон курити. І, уявіть собі, що Катрін (без стиду й сорому) пішла за ним. Я попхалася слідом і ледве не зомліла. Дівчина стояла коло Артема, поклавши йому руку на плече, й про щось мило розповідала, а він, бідолашний, тремтів, мов у лихоманці. Бідна моя дитина. Де й подівся його великий чоловічий досвід у цих справах. Настала ніч. Я прислухалася до кожного руху в квартирі. Артем підійшов до спальні, де ми постелили Катрін, і зник. Не надовго. Миттю вилетів, піднімаючи з підлоги подушку, яка полетіла йому вслід. Тоді знову зайшов до спальні, звідки почулося його вибачливе: — Пробач, я не хотів. — То чого ж приходив? — Сказати тобі «На добраніч!» — А чого ледве шию не скрутив? — Щоб ти краще почула. То я пішов? — Іди. Та не туди. — А куди? — До мене. Хіба ти не за цим приходив? …Вони вийшли під ранок пом’яті й щасливі. — Добрий ранок, бабочка! (так по–своєму вона говорила слово «бабуся») — привітала мене Катрін і одразу ж знову потягла Артема до спальні. Аліна вранці тихенько постукала в двері квартири. — Вони ще сплять? — спитала, забувши поздоровкатися. Я мовчала. — Коли йому набридне лазити по драбині, нехай подзвонить. Я його люблю й давно знаю, який він верхолаз. Оце так–так! А я всі ці роки думала, що ніхто, крім мене, не здогадується. Він не припинив лазити по драбині ні за місяць, ні за два… Час перебування Катрін в Україні наближався до кінця. Я чекала, коли ж вона з сумом заговорить про від’їзд і висловить великий жаль з приводу неминучої розлуки. Вона й висловила… радість. Катрін ввійшла до вітальні з самого ранку й сказала: — Я вже їду, бабочка. Але скоро повернуся, бо в нас буде дитина. Я дуже люблю Артема і тебе, бабочка, люблю. Вона нахилилася й поцілувала мене. А я, дурна, аж заплакала. І не тому, що Аліна вже не стане моєю невісткою. А через те, що за ці всі роки, впродовж яких я одна виховувала Артема, він ні разу мене не поцілував. Отак мене зворушило це французьке вагітне чудо. Всередині щось щипало, не перестаючи. Але я строго сказала: — І я, напевно, тебе полюблю. Тільки, ради Бога, не кажи мені «бабочка» — де ж це ти бачиш у мене крила?
