ФРАНЦУЗЬКЕ ЧУДО - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.37 € 30.64

ФРАНЦУЗЬКЕ ЧУДО

За всіма законами логіки Артем мав одружитися з Аліною, яку знав із дитинства. Він уже навіть погодився зробити їй пропозицію руки і серця, хоч і не був особливо закоханий у дівчину...

За всіма законами логіки Артем мав одружитися з Аліною, яку знав із дитинства. Він уже навіть погодився зробити їй пропозицію руки і серця, хоч і не був особливо закоханий у дівчину. Вирішив поєднати з нею долю на моє прохання ще й тому, що однаково ніхто інший йому особливо не подобався

Sandra OLEK

Ми вже сиділи з Аліною за столом, і я нетерпляче очікувала, коли ж мій онук скаже дівчині заповітні слова. Але раптом відчинилися двері і на порозі виросла внучка моєї кращої подруги, яка багато років тому переїхала жити в Париж. Аліна була досить ввічливою дівчиною. Вона одразу попрощалася, сказавши, що прийде завтра. Та «завтра» для неї вже не настало…
Ми сиділи за столом, святкуючи з нагоди раптової появи Катрін. Припікало сонце. У цю пору в кімнаті робилося особливо душно.
— Жарко, — зауважила дівчина. — Дуже жарко…
Я не встигла погодитися, як вона одним рухом, ледве не скинувши посуд на підлогу, стягнула через голову й без того прозору футболку і тепер сиділа за столом в одних шортах. Я захлинулася повітрям, Артем схвально глянув їй в обличчя.
Через кілька хвилин Артем, не витримавши нервової напруги (було ж від чого!), пішов на балкон курити. І, уявіть собі, що Катрін (без стиду й сорому) пішла за ним. Я попхалася слідом і ледве не зомліла. Дівчина стояла коло Артема, поклавши йому руку на плече, й про щось мило розповідала, а він, бідолашний, тремтів, мов у лихоманці. Бідна моя дитина. Де й подівся його великий чоловічий досвід у цих справах.
Настала ніч. Я прислухалася до кожного руху в квартирі. Артем підійшов до спальні, де ми постелили Катрін, і зник. Не надовго. Миттю вилетів, піднімаючи з підлоги подушку, яка полетіла йому вслід. Тоді знову зайшов до спальні, звідки почулося його вибачливе:
— Пробач, я не хотів.
— То чого ж приходив?
— Сказати тобі «На добраніч!»
— А чого ледве шию не скрутив?
— Щоб ти краще почула. То я пішов?
— Іди. Та не туди.
— А куди?
— До мене. Хіба ти не за цим приходив?
…Вони вийшли під ранок пом’яті й щасливі.
— Добрий ранок, бабочка! (так по–своєму вона говорила слово «бабуся») — привітала мене Катрін і одразу ж знову потягла Артема до спальні.
Аліна вранці тихенько постукала в двері квартири.
— Вони ще сплять? — спитала, забувши поздоровкатися.
Я мовчала.
— Коли йому набридне лазити по драбині, нехай подзвонить. Я його люблю й давно знаю, який він верхолаз.
Оце так–так! А я всі ці роки думала, що ніхто, крім мене, не здогадується. Він не припинив лазити по драбині ні за місяць, ні за два… Час перебування Катрін в Україні наближався до кінця. Я чекала, коли ж вона з сумом заговорить про від’їзд і висловить великий жаль з приводу неминучої розлуки. Вона й висловила… радість. Катрін ввійшла до вітальні з самого ранку й сказала:
— Я вже їду, бабочка. Але скоро повернуся, бо в нас буде дитина. Я дуже люблю Артема і тебе, бабочка, люблю.
Вона нахилилася й поцілувала мене. А я, дурна, аж заплакала. І не тому, що Аліна вже не стане моєю невісткою. А через те, що за ці всі роки, впродовж яких я одна виховувала Артема, він ні разу мене не поцілував. Отак мене зворушило це французьке вагітне чудо. Всередині щось щипало, не перестаючи. Але я строго сказала:
— І я, напевно, тебе полюблю. Тільки, ради Бога, не кажи мені «бабочка» — де ж це ти бачиш у мене крила?