«ЙДЕШ НА ОХОТУ НА ЗАЙЦЯ, ВІЗЬМИ З СОБОЮ МОЛОТОК ТА СІЛЬ»

Особливості полювання по-горохівськи

Лиска і крижень (по-народному кряква), яких тримаю, — звісно, не мій трофей, але сфотографуватися з ним, із рушницею та мисливським собакою на відкритті полювання на пернатих — таку нагоду мала вперше минулої суботи. Зізнаюся, перед тим, як потрапити на цю подію, поцікавилася, чи настільки упереджено, як моряки на кораблі, чоловіки ставляться до перебування жінок у мисливському товаристві? Виявляється, ні: представниці прекрасної статі вміло вправляються не тільки з веслом, а й із рушницею! Тільки в нашій області офіційно зареєстровано 40 жінок–мисливців

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

Побачити на власні очі, чим це заняття зваблює від домашнього затишку чоловіків відтоді, як пам’ятає себе людство, і до сьогоднішнього дня, попросилася на ставок у село Пірванче до давнього хорошого друга, горохівчанина Леоніда Маслечка, який уже декілька років господарює на цій водоймі, орендуючи її, а мисливцем почувається з… шостого класу.
— Це тепер полювання стало хобі, своєрідним дозвіллям чоловіків, але упевнений, що кожному з нас воно передалося генами. То є найдавніша робота чи професія, завдяки якій виживали люди, — каже мисливець із 40–річним досвідом.
Йому ж горохівські стежки на звіра знайомі з дванадцяти років. Ними хлопця водив батько Трохим Федорович, на жаль, уже покійний. Уявляєте, мами, як ваш син у такому віці вперто чимчикує за чоловіком глибокими снігами, бувало, що й 30 кілометрів на добу? Це вже тепер у спеціальних магазинах взуття для різних випадків є, як мовиться, до кольору, до вибору. А у ті роки, щоб було тепліше і сухіше, ноги перед тим, як взутися у звичайнісінькі гумові чоботи, обмотували газетами. Щоб «відігріти» малого Льончика, ненька Олена Лаврентіївна не раз розтирала спиртом задубілі пальці. Жаліла, примовляючи тихцем якісь ніжні відговірки від дорослого заняття, але ні впрохати, ні заборонити того гарту була не в силі.
Одного разу батько таки пошкодував дитину і не взяв із собою. Малий зірвався з постелі і побіг доганяти його у соснину, а там зустрів сусіда.
— Ти вже батька не доженеш, а як підеш іншим разом на охоту на зайця, візьми з собою молоток та сіль. Насип її на коліно і постукай молотком, то матимеш тих зайців, що Трохимові й не снилися. То буде знати, як іти без тебе, — втішив хлопчика жартівник, завернувши додому.
— І молоток узяв, і сіль, і все робив, як сусід казав, — згадує той жарт ще й тепер уже досвідчений мисливець. Йому, вже самому батькові, дуже подобається запитання старшої доньки, яка нині мешкає у Луцьку: «Тату, а куди сьогодні поїдемо? На полювання чи на риболовлю?» Що й казати, таки гени!
За гарними спогадами від моїх запитань, доброзичливими жартами, дотепними анекдотами, бувальщинами з полів і берегів ставків час минав швидко. Окрім Юрія, який до Леоніда Трохимовича приїхав із Луцька, друзів по азарту господар очікував багато, але хтось мав свої оказії, хтось жнивував. Це на кабана вони полюють уже згуртованим товариством, а на дичину — кому як виходить.
А ще істинні мисливці самі роблять патрони. Їх, звичайно, простіше купити в магазині, але у мене, як у жінки, з цього приводу асоціація приблизно така: стріляти купленими патронами рівнозначно, що користуватися чужою каструлею на своїй кухні.
Від цікавих співрозмовників дізналася, що особливості полювання різняться у кожному регіоні. На Львівщині, наприклад, як і на Волині, йдучи на полювання, не голяться, а також не беруть із собою у «тормозки»… яйця.
— Полюючи на кіз на території сусідів, вирішили перекусити. Мій друг щедро виклав із сумки всякий харч, та замість доброго слова почув сердите і докірливе: «Хто взяв із собою яйця?» «Я», — відповів, не розуміючи, що зробив не так, але на результат нашого полювання ця марновірна прикмета не вплинула. Навпаки, здобичі підстрелили більше, ніж львів’яни.
За жартами чоловіки мало що відводили очі від густих очеретів. Пантруючи за їхніми поглядами, був готовий кожної миті кинутися за підстреленою качкою розумний Тунгус. Без мисливського пса знайти її у плавнях було б дуже важко, тож лиска і крижень, що на світлині, — теж у великій мірі заслуга Тунгуса!
Словом, як на мене, особливості полювання по–горохівськи мало чим різняться від національних. Головне, щоб був гарний настрій, а ще — порядність, чим мисливці відрізняються від браконьєрів.

На фото: Леся Влашинець: «Для фото погодилась позувати, але сама б не наважилася стріляти».
Фото Лесі ВЛАШИНЕЦЬ.