Знаменитий Панчук кинув у бій лобачівців, а сам проживав їхні ролі за кулісами

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

Минув рік, відколи аматорський театр народного дому «Просвіта» села Лобачівка з успіхом презентував на сільській, районній і обласній сценах спектакль «У селі Анатівка» за п’єсою Шолом-Алейхема «Тев’є-молочник». З нею побував у столиці, де взяв участь у телепрограмі Мар’яна Гаденка «Надвечір’я».

Нинішня прем’єра – вже третя, відколи в селі діє драматичний гурток, яким опікується народний артист України, лауреат Шевченківської премії, провідний актор Національного драматичного театру імені Івана Франка Петро Панчук — людина, котра любить мальовничу малу батьківщину і усвідомлює, що завдячує їй своїм талантом. Відтоді актори стали жартома іменувати себе Лобачівським театром Панчука, а глядачі, які з першого погляду закохалися в їхню творчість, звуть своїх сільських театралів панчуківцями!

Петро Фадейович дав можливість самодіяльним акторам розкритися на повну силу.

Ролі вибирали по телефону

Для лобачівських аматорів сцена вже стала невід’ємною потребою настільки, що вони щоразу з нетерпінням чекають тієї миті, коли в Києві Петро Фадейович облюбує для земляків новий шедевр із української чи зарубіжної класики. Цього року іменитий актор вагався між «Хазяїном» Мольєра і «Миною Мазайлом» Куліша. Але, мабуть, перелетівши на крилах спогадів у рідне село, зрозумів, що лобачівці переймуться долями розумних і дотепних героїв Куліша, як своїми. А те, що комусь доведеться перевтілитися у їх ненависників, то для того й існує театр, щоб пропагувати мудрість, застерігати від ницості, зради, безглуздості…

Кому який образ личитиме, цього разу вирішували без Василя Гриба, котрий у Лобачівці 30 років працював директором закладу культури, а нещодавно виїхав із дружиною у США.

— Але він неодмінно зіграє з нами ще не одну роль, — вірять панчуківці і донька Василя Васильовича Наталія Марковська, яка замінила батька. Спрацював на відмінно ще задовго до перших репетицій художній керівник аматорського театру Андрій Корнейко, без якого важко нині уявити галузь культури Горохівщини. Людей шукали зо два місяці. Навіть у розмовах по телефону прислухалися до внутрішнього голосу, чи не підійде на потрібну роль? На сцену мали вийти не лише ті, хто вже пройшов ази Панчукового університету, а й зовсім юні прихильники Мельпомени.

«У театрі теж хтось має калатати розчин, а хтось класти плитку»

Щоб разом прочитати п’єсу, роздати тексти ролей, у рідне село Петро Панчук приїхав на декілька днів у червні. Слова артисти вчили поміж нескінченної хліборобської роботи. А репетиції почалися вже наприкінці липня, коли актор прибув у чергову відпустку. Виставу вирішили презентувати односельчанам у День Незалежності України, хоч роботи було ще, як мовиться, непочатий край. Щоправда, метр театру відверто зізнається, що йому з перших хвилин імпонувало творче завзяття молодих, що знову відчув той запал, без якого неможливо працювати навіть зірковим акторам. Іноді було важче, ніж у минулі роки, бо з певних причин Петрові Фадейовичу не могла допомогти дружина Людмила.

Щоб здійснити постановку цієї вистави, професійному театру потрібно щонайменше три місяці. Ми ж зробили це за один! Браво, Лобачівка!

— У театрі, як на будівництві, хтось повинен калатати розчин, а хтось класти плитку, — міркує режисер.

Збирав селян на репетиції двічі, а то й тричі на день. Молодь до клубу приходила перед полуднем, старші приєднувалися до них, попоравши худобу. Додому розходилися опівночі. Цікаво, що у цій виставі Петро Панчук не вділив собі жодної ролі. Спершу це неабияк настрашило всіх виконавців, тому цікавлюся: «Чи не зарано відпускаєте їх у вільне плавання? З вами вони почуваються упевненішими». Відповідь була проста і жартівлива: «Відлучають же матері дітей від грудей. Артисти теж мають вчитися бути самостійними».

Розпитую про декорації і костюми. Їх Петро Панчук дещо раніше випросив у свого керівництва в Києві. Списаний одяг підходить не всім і не завжди, але актори на це не нарікають. Охоче приносять з дому все, що може знадобитися.

Петро Фадейович у ролі режисера, костюмера і гримера.

«Вони молодці — дозволили «вижати» із себе все, що було потрібно для успіху»

Виставу «Мина Мазайло» у рідному селі грали двічі. Лобачівці люблять свій театр, побачити його постановки вже три роки поспіль приїжджають гості з Луцька, Горохова, довколишніх сіл. Приємного перегляду глядачам побажав лобачівський сільський голова Святослав Забуський. Уже через декілька хвилин усі поринули в події, що відбувалися на сцені, і так пройнялися грою панчуківців, що дві години минули непомітно. Доступна за змістом п’єса була настільки мудрою у самобутньому виконанні, що публіка раз у раз виявляла емоції оплесками для, як жартують, поки що народних артистів Лобачівки: керівника театру Андрія Корнейка (Мина Мазайло), заступника директора ЗОШ І — ІІІ ступенів села Лобачівка Зоряни Бойчук (тьотя Мотя), працівника охорони Богдана Квятковського (дядько Тарас), односельчанки Гюльнари Корчак (Мазайлиха), студента факультету театру і кіно Рівненського державного університету Сергія Корнейка (Мокій Мазайло), студентки філологічного факультету цього ж вишу Софії Сітовської (Рина), учениць 10–го і 11–го класу місцевої школи Насті Савчук (Уля) і Юлії Смаль (Баронова–Козино), а також учителя музики, звукорежисера Олександра Шепшелея і студента Горохівського коледжу Львівського національного аграрного університету Олександра Шевчука — незмінного помічника у всіх закулісних роботах.

Щиру вдячність лобачівським театралам уже традиційно висловив квітами, сердечними віншуваннями і побажаннями головний редактор «Волині–нової» Олександр Згоранець. Дарували букети і зичили многоліття керівник районної партійної організації ВО «Свобода» Валентина Магурчак і депутат районної ради Леонід Кравчук. Свободівці на цю виставу за духовним хлібом прибули чималим товариством.

З об’єктивних причин не змогла взяти участі у спектаклі землевпорядник сільської ради Світлана Шевчук, та, вийшовши на сцену на прохання Олександра Згоранця, вона з вдячністю акторам і режисеру мовила: «Тепер знаю, Петре Фадейовичу, чого ви від нас так багато вимагали на репетиціях. Хотіли, щоб ми заслужили стільки аплодисментів і хороших слів!»

Постановка «Мини Мазайла» стала для аматорського театру «бойовим хрещенням».

Дивлячись на краплини поту на обличчях земляків, без яких уже не те, що відпустки — життя не уявляє народний артист України Петро Панчук, він мовив, усміхаючись: «Ось тепер я «вижав» із них усе, що хотів. Тепер можна починати справжні репетиції». І додав: «Вони — молодці. Щоб здійснити постановку цієї вистави, професійному театру потрібно щонайменше три місяці. Ми ж зробили це за один! Браво, Лобачівка!»

Виставу до 25-ліття Незалежності жителі села запам’ятають надовго.

А тепер перегляньте нашу відеорозповідь про цю виставу:

Фото і відео Олександр ПІЛЮК.