«Проживаю у комунальній квартирі, де встановлюється опалення за мій кошт. Чи повинне управління житлово-комунального господарства відшкодувати мені затрачені кошти?»...
«Проживаю у комунальній квартирі, де встановлюється опалення за мій кошт. Чи повинне управління житлово-комунального господарства відшкодувати мені затрачені кошти?» — запитує Тамара Пожарчук з смт Стара Вижівка. Слід відзначити, що ні в Житловому кодексі України, ні в Цивільному кодексі не міститься норм, які б дали наймачеві житла право отримати відшкодування вартості проведених поліпшень. Нині в Україні діють норми Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8.10.1992 р. «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». В п. 36 цих Правил передбачено, що вартість робіт по поліпшенню упорядження квартири або встановленню нового обладнання, виконаних наймачем (орендарем), демонтаж якого неможливий без пошкодження квартири, відшкодуванню не підлягає. З огляду на це можна зробити висновок, що наймач квартири, яка є комунальною власністю, не вправі розраховувати на відшкодування поліпшень ні після їх проведення, ні після припинення дії договору найму. Слід також мати на увазі положення ч. 2 ст. 177 Житлового кодексу України, яке передбачає, що наймач жилого приміщення при звільненні приміщення повинен здати його в належному стані. Наприклад, у випадку якщо наймач встановив автономне опалення, батареї опалення, нові вікна, двері — він, звичайно, може забрати всі ці поліпшення з собою, але квартира після припинення договору найму має бути здана у вигляді, в якому вона, принаймні, була на момент укладення договору.
ЩЕ РАЗ ПРО СТАТУС УЧАСНИКА ВІЙНИ “Моя мама народилась у 1932 році в селі Шельвів Локачинського району. Є свідоцтво про народження. Мати зібрала всі необхідні документи, щоб отримати статус учасника війни. Але в управлінні праці й соціального захисту населення райдержадміністрації документи не прийняли, бо в архівній довідці мама не записана. Як можна підтвердити факт роботи в період війни і, зокрема, те, що мама з 1932 по 1954 рік проживала в селі Шельвів?” — пише в листі до редакції Марія Каврус. Подібні запитання цікавлять також Віталія Боярчука, Віктора Ковальчука з Луцька та інших. Згідно з пунктом 10 статті 9 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р. учасниками війни вважаються особи, які в період війни добровільно подавали матеріальну, фінансову чи іншу допомогу військовим частинам, госпіталям, партизанським загонам, підпільним групам, іншим формуванням та окремим військовослужбовцям у їх боротьбі проти німецько-фашистських загарбників за умови незаперечного підтвердження цих фактів. Особи, які народились до 31 грудня 1932 р. і з поважних причин не в змозі надати документи, що підтверджують факт роботи в період війни, згідно з статтею 9 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” мають право підтверджувати роботу в роки війни показами свідків. Свідками можуть бути особи, які знають заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мають документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Свідками можуть бути особи, які на той час досягли 16-річного віку. Особи, які працювали у підсобному індивідуальному господарстві, можуть підтверджувати роботу також на підставі показів свідків. Сільські ради, їх виконавчі органи можуть своїми рішеннями встановлювати факти як наявності індивідуального господарства у роки війни, так і факт роботи у такому господарстві або на інших роботах. Для цього слід проводити опитування людей, засвідчувати їх письмові пояснення і приймати відповідні рішення. Подібним чином може бути встановлено і факт проживання особи в період Великої Вітчизняної війни у певній місцевості.