ЩО МИ ПЕРЕДАЄМО У СПАДОК?

Нинішня наша дійсність примушує не раз задуматися над тим, чи вистачає у нас духовної культури, чи виховуємо ми її у собі і чи вчимо цьому ненав’язливо тих, хто з нами поряд, насамперед дітей. На жаль, багато фактів, які ми зустрічаємо день при дні, навіть на наших вулицях, свідчать про протилежне. От хоч би й таке. Кожного мешканця Луцька і наших гостей, звичайно ж, милують квіти на газонах проспекту Волі. Але в той же час знаходяться люди, які чомусь гадають, що не гріх ті квіти “позичити”, щоб прикрасити ними клумбу біля своєї оселі. Як тільки квіти висадили, вже то в одному, то в другому рядку зяють порожнечі.
А пройдімо трохи далі гарно облаштованого проспекту Волі, подивімося, що робиться біля того ж таки ЦУМу, на Театральному майдані. І побачене аж ніяк не може свідчити про нашу вихованість. Добре, що від універмагу вже забрали книжково-журнальну торгівлю. Але досі там, на жаль, не перевелися бабусі з соняшниковим насінням, хоч, як відомо, його продаж нібито й заборонено у людних місцях. Але незважаючи на заборону, одні ним торгують, а інші купують і тут же смітять. А на Театральному майдані дійшло до того, що підлітки, а це школярі міста, облюбували постамент пам’ятника Лесі Українки для посиденьок, для катання на роликах. Мало того, що любителі роликів розбили величезну скляну вітрину у театрі і втекли, то вони знову і знову щовечора збираються на площі, біля пам’ятника. Їм чомусь і на думку не спадає схилити голови перед її світлою пам’яттю, бодай одну квітку покласти до підніжжя пам’ятника нашої геніальної Лесі Українки.
Коли це бачиш, думається і про те, що людина не насмілиться смітити там, де все до блиску чисто, акуратно, врешті-решт красиво. Може, якби була впорядкована площа, стояли гарні лавочки, то молодь би не окуповувала підніжжя пам’ятника.
А що молоді лучани бачать нині на тій площі? Обгороджене розрите місце “співаючих” фонтанів, спорудження яких згідно з початковим написом вже давно мало бути завершене.
Це стосується і ремонту міського народного дому “Просвіта”. А які вибоїни на дорозі, що веде від того Будинку культури до собору! Ще позаминулого року йшли нею, обминаючи калюжі, колони учасників міжнародного фестивалю “Поліське літо з фольклором”. Цього літа фестиваль знову має бути у Луцьку, а тут нічого не змінилося на краще. До речі, у Луцьку планується і проведення міжнародного фольклорного фестивалю “Берегиня”. Чи не буде соромно нам перед зарубіжними гостями з багатьох країн за таке безкультур’я?
Ми хапаємось за наведення порядку у зв’язку з якоюсь неординарною нагодою. А хіба цей порядок не повинні підтримувати щодня і вчити всіх добрими прикладами? Нині, наприклад, вся Україна з радістю і гордістю говорить про перемогу вже народної артистки Руслани на Євробаченні. І ось тільки тепер спохопилися у Києві, що це ж для прийому гостей наступного року треба виділяти додатково великі кошти, облаштовувати дороги, готелі, прес-центр, не кажучи про зал, де має проходити вже в п’ятдесятий раз подія не тільки європейського значення. А хіба, називаючи Київ європейським містом, не знали, що воно за всіма параметрами має відповідати цьому високому статусу? Це у великій мірі стосується і нашого Луцька, міста, яке теж часто називають європейським.
Звичайно, кожен його мешканець повинен дбати про облаштування вулиці, на якій живе, палісадника біля будинку, не чекаючи нагадування, а чи адміністративних санкцій. Але якщо цього немає, то тут, звичайно, треба, як то кажуть, і владу застосувати. У місті, особливо на перших поверхах, відкривається багато барів, магазинів, аптек та інших закладів. Думається, що їх власники не з найбідніших верств населення. То чому перед ними відповідні державні служби не ставлять вимог, щоб все довкола їхнього бару чи магазину, починаючи з назви вивіски, радувало око? Виявляється, хазяїн закладу має право назвати його так, як йому заманеться, але забуває про обов’язок замостити довкола територію, посадити квіти чи розбити газони, власне, так облаштувати територію, щоб вона радувала око і серце всіх, хто туди заходить.
Гадаю, що з міського бюджету коштів ніхто не виділяв підприємцю, який облаштував куточок біля стадіону, поблизу кафе “Любе”. Але як там все гарно, до ладу зроблено! Там можуть і дорослі відпочити, і дітей не сором привести. Для них там маленький оазис з оригінальними гойдалками, озерцем. Власне, все зроблено, як то кажуть, з душею. Певно, це окупиться у майбутньому. Але вже сьогодні господар, не чекаючи вигоди, біля свого кафе зробив такий куточок для відпочинку дітей і дорослих, який може бути прикладом і взірцем для наслідування.
Але так роблять, до цього прагнуть тільки окремі новоспечені власники. Чимало таких кафе та барів, побувавши в яких одразу можна сказати — тут найперш дбають про гроші, звісно ж, для себе, а не для держави. І хіба у нас вже така безпомічна влада, чи немає законів, щоб, як то кажуть, цих людей поставити на місце?
А коли і де ми чули про те, що наша міліція затримала так званих “художників”, які розмальовують щойно пофарбовані стіни всілякою нісенітницею, навіть похабщиною, змусили їх відреставрувати ті стіни? І от починаючи з центру і до околиць, ми постійно бачимо це страхітливе “граффіті”, яким розважаються наші недоуки, знаючи, що все їм минеться безкарно. А це ж в основному учні шкіл.
Часом дивуєшся — батьки дають гроші своїм неповнолітнім дітям, не цікавлячись, як і на що вони їх витрачають. Ті численні структури, які опікуються неповнолітніми, теж чомусь ніби не бачать тих неподобств, що вони чинять. А результат, як бачимо, плачевний — обмальовані стіни будинків, розбиті ліхтарі, понівечені, а то й викрадені плити на меморіалі Слави та й багато такого, за що нам усім має бути соромно. Бо це ж батьки, педагоги, всі ми не навчили підростаюче покоління елементарній культурі і людяності.
Вікторія ОСТАПЕНКО.