Недарма кажуть — не так сталося, як гадалося. Певно, це у великій мірі стосується і Тетяни Іванівни Надяк, котрій доля і батьки, рідна Тернопільщина вділила гарний голос. І то такий, що її залюбки прийняли у студію українського народного хору імені Г.Верьовки...
Недарма кажуть — не так сталося, як гадалося. Певно, це у великій мірі стосується і Тетяни Іванівни Надяк, котрій доля і батьки, рідна Тернопільщина вділила гарний голос. І то такий, що її залюбки прийняли у студію українського народного хору імені Г.Верьовки. Після студії вона радувала людей, співаючи у Волинському народному хорі. У ті часи було немало гастролей. Тож маленькі доньки-двійнята Олена і Уляна Балани були в основному у бабусі на Тернопільщині. А коли пішли у перший клас, мама залишила роботу, гастролі, поїздки, зайнялася доньками. А ще так трапилося, що вони стали згодом лише маминими доньками. Тож довелося Тетяні Іванівні попрощатися з хором, шукаючи іншу роботу. Але вона не попрощалася з піснею. І коли ще у дитячому віці її доньки -двійнята вийшли на сцену, вона трошки заспокоїлася, повірила в те, що саме вони доспівають недоспівану нею пісню. А дівчата видалися і на вроду гарними, і голосистими, і скромними. Їх не просто помітили у Луцькій загальноосвітній школі № 22, а й полюбили і ровесники, і вчителі. Все частіше Уляна і Олена виходили на сцену. Особливо з того часу, коли їх мама з радістю погодилася разом з своєю основною роботою, яка не має відношення до пісні, керувати шкільним фольклорним гуртом “Радуниця”, де співають обдаровані, залюблені у народну пісню учні школи і, звичайно ж, її доньки. Не так давно вийшов на сцену цей оригінальний самобутній з таким багатим репертуаром фольклорний гурт і завоював любов, прихильність, а ще відзнаки обласного, міського управлінь освіти і науки за творчі перемоги на конкурсах і фестивалях. А тим часом Уляна і Олена стали ще й учнями Луцької школи мистецтв № 2. Обдарованих дівчаток там помітили і всіляко підтримують. Вони опановують грою на фортепіано, де їх наставницею є Ірина Єфремова, а вокалом займається з ними відомий у місті хормейстер, співачка, викладач музичної школи Інна Тузова. Без юних співачок не обходиться жоден обласний конкурс, фестиваль, огляд. Вони мають гран-прі з конкурсів “Шкільний соловейко”, “Срібні дзвіночки” , власне, творчі перемоги на всіх обласних і міських оглядах юних вокалістів. А ще у школі кажуть, що вони, на противагу окремим їхнім ровесникам, безвідмовні, коли треба виступити на тому чи іншому концерті. У школі мистецтв Уляна і Олена ще й солістки-вокалістки ансамблю народної музики “Жарт”. Як самі зізналися — дуже люблять українські народні пісні, які їм дарує найперш мама і їхня наставниця у школі мистецтв Інна Тузова. Звичайно ж, записують вони і нові пісні, і їх обробки, які вже звучали у виконанні відомих ансамблів як вітчизняних, так і зарубіжних. Не секрет, що ці записи вартують грошей і то немалих. І все ж мама викроює гроші із свого невеликого заробітку, аби її доньки мали можливість записати нові пісні, вийти з ними на сцену. При зустрічі дівчата зізналися, що часто і їх, і маму запитують, чому вони не їздять на відомі всеукраїнські, а то й зарубіжні фестивалі і конкурси. Вони на те, як правило, відповідають, що, можливо, ще не настав їх час, що життя покаже, а доля визначить їх пісенний шлях. А якщо по правді, то всі ми знаємо, що за участь у багатьох фестивалях і конкурсах треба платити, якщо не за вихід на сцену, то за дорогу, проживання та інше. І далеко не завжди є можливість у мами все це профінансувати. Я не за те, аби неповнолітніх дітей батьки возили з одного фестивалю на інший, домагалися там призових місць, чим, відверто кажучи, сприяють зародженню нескромності і зірковості вже у ранньому віці. І все ж є такі діти, такі голоси, такі таланти, яким треба допомогти, підтримати і у запису нових пісень, і у придбанні сценічних костюмів, і в творчих поїздках. Звичайно, це залюбки зробили б у загальноосвітній школі № 22, якби її директор Василь Ольхович мав для цього спеціальні кошти, чи у школі мистецтв, де Олена і Уляна теж навчаються. Кожного разу, слухаючи виступи Олени і Уляни, серце радіє за цих обдарованих, скромних, і, як виявилося при розмові, щирих та доброзичливих дівчат. Вони природньо, можна навіть сказати, по-мистецьки, незважаючи на юний вік, вміють вести себе на сцені під час виступу, мають чудові голоси. Одне слово, доньки прагнуть достойно доспівати мамину пісню. Олена і Уляна Балани закінчили восьмий клас. До того ж і вчаться вони непогано. Мама, як кажуть дівчата, перш за все мріє, аби вони добре навчалися у школі, згодом здобули вищу освіту. І, певно, десь у душі теплиться надія, хоч і сама собі не признається, що пісня стане їх долею. Хочеться звернутися до спонсорів, до багатих людей, які називають себе меценатами, — подивіться, послухайте, як співають Олена і Уляна Балани, допоможіть юним співачкам вийти на широкий пісенний простір. Анастасія ФІЛАТЕНКО. Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА.
