Сьогодні Церква вшановує подію Преображення Господа нашого Ісуса Христа, про яку дізнаємося з Євангелія від Матвія. «А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його і веде їх осібно на гору високу.» Гора в біблійній мові – духовна висота, підійматись на яку закликає нас Господь.
Апостол Павло в другому писанні до Тимофія навчає, що кожна подія, яка потрапила на сторінки Біблії, кожне її слово чомусь нас навчає, докоряє нам, виправляє нас та виховує в праведності. Сьогодні Церква вшановує подію Преображення Господа нашого Ісуса Христа, про яку дізнаємося з Євангелія від Матвія. «А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його і веде їх осібно на гору високу.» Гора в біблійній мові – духовна висота, підійматись на яку закликає нас Господь. Тобто, підійматись над своєю тваринною природою, перемагати її, владарювати над нею. Задовольняти потреби не лише тіла, а в першу чергу – душі. Прагнути спілкування з Богом через молитву, читання Біблії, святі тайни, через кропітку працю виховання в собі любові до людей. Ось що означає підійматись на високу гору з Христом. Ми бачимо, що далеко не всіх учнів бере з собою Христос, а лише трьох найближчих, яких допустив бачити воскресіння дочки Яіра, яких сподобив розділити з Ним його передсмертну молитву Гефсиманському саду. Спаситель виділив Петра, який перший привселюдно визнав його Божественність; Якова – майбутнього єпископа Єрусалиму, який перший з дванадцяти віддасть за Нього життя, та Івана – апостола любові, улюбленого учня Свого. Це вказівка для нас – не задовольнятись лише учнівством Христу, а прагнути бути вибраним, близьким йому. «А Петро, та приявні з ним були зморені сном, але пробудившись, бачили славу його...» (додає важливу деталь євангеліст Лука (Лк.9:32). Мова тут іде про містичний сон, подібний до того, яким спав Авраам при укладанні Заповіту з Богом, або яким спав Яків і бачив небесну ліствицю, по якій підіймались та спускались ангели, сон глибокої молитовної зосередженості: «Я сплю,- моє ж серце чуває...» (Пісн.5:2). Це навчає нас підійматись не лише на моральну висоту, а й на висоту молитовну: любити молитву, виправлятись в ній, розвивати її. Тоді ми побачимо славу Господню. «І Він перед ними преобразився: обличчя Його, як сонце, засяяло, а одежа Його стала біла, як світло.» Господь привідкриває перед нами завісу невидимого духовного світу, являє Свою славу Божого Сина. Також Він вказує кінцеву мету кожної людини – обожитись, максимально розвинути в собі образ і подобу Божу, преобразитись. Своїм Преображенням Христос говорить до нас: «Вам треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відновитись духом вашого ума, й одягнутись в нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди!» (Єф.4:22-24 пер. Хоменка) «І ось з’явились до них Мойсей та Ілля і розмовляли з Ним». Цей момент говорить про те, що Закон (Мойсей) і пророки (Ілля) готували старозавітну церкву до зустрічі з Христом, з Тим, хто «є образ невидимого Бога, рожденний перше усякого творива» (Кол.1:15), який сказав: «Хто бачив мене, той бачив Отця».(Ів 14:9) Церква недаремно встановила свято Преображення на початку осені. Адже осінь — це час підведення підсумків, час збирати урожай і забезпечити своє майбутнє. Коли настає осінь людського життя, Бог створює людині особливий режим збору духовних плодів в її серці: зменшуються тілесні можливості і покращуються умови зосередженого внутрішнього життя. Обмежується рухливість – більше часу для молитви, притупляються органи чуття – менше розсіяння і більше уваги до свого внутрішнього світу; менша здатність перетравлювати важкі продукти – природна схильність до посту; вимушена тілесна чистота... Біда, коли людина протягом життя сіяла в грунт своєї душі зверхність, осудження, недоброзичливість, невдячність та іншу духовну тернину та будяччя. В старості її чекають сумні жнива. Більше того, ці гіркі плоди супроводжуватимуть її у вічності. І навпаки, благо, коли людина накопичувала любов, допомагала іншим, преображалась в образ Христів. Тоді, в кінці життєвої подорожі, вона насолоджується сама і щедро ділиться з іншими всім тим добрим, чим сповнене її серце. Хай Господь допоможе нам бути вірними Його учнями, долаючи гріховні пристрасті та зростаючи в молитві, піднятись на гору преображення, щоб разом з Петром промовити:»Господи, добре бути нам тут!» Андрій і Наталія РОТЧЕНКОВИ, викладачі недільної школи Свято-Троїцького собору м.Луцька
