БЛАТ НЕ ДОПОМІГ КОЛИШНЬОМУ МАЙОРОВІ МІЛІЦІЇ

Шановна редакціє!
Незабаром мине п’ять років з того часу, як у двері нашої оселі постукало велике горе — в автомобільній катастрофі загинув мій 26-річний син Василь. Лучани, очевидно, пам’ятають цю трагедію, яка післяобідньої пори 31 липня 1999 року розігралась біля автомобільного заводу. Не обминула своєю увагою цей трагічний випадок і газета “Волинь”: двічі про нього розповідав журналіст Роман Флішаровський.
Ці публікації і спонукали мене сьогодні звернутись до редакції з цим листом вдячності як на адресу газети, так і окремих осіб, які допомогли мені відстояти правду.
Майже п’ять років потрібно було, щоб, нарешті, суд покарав винуватця біди — колишнього працівника міліції Анатолія Цибульського, який на мої попередні звернення до газети з приводу вчиненого ним злочину і намагань окремих слідчих Луцького міського відділу міліції “спустити справу на гальмах” вимагав від мене 50 тис. гривень за заподіяну йому моральну шкоду. Якби не активна позиція газети у цій справі та висококваліфікована юридична допомога і постійна моральна підтримка з боку адвоката Анатолія Олексюка, який сприйняв моє горе як своє власне (в Анатолія Леонтійовича також трагічно загинув син), принциповість судді Луцького міського суду Олега Ющука та суддів апеляційного суду Лідії Хлапук і Олександра Матата, мені важко було б добитися, щоб злочинець отримав заслужене покарання... Хочу відзначити принциповість і об’єктивність слідчих Володимира Мамая, Геннадія Гнатенка, Юрія Лисюка, прокурора Олега Клока.
Від щирого серця дякую вам, добрі люди. Завдяки їм я переконалася, що правду навіть в умовах нашого безправ’я та суцільної корумпованості правоохоронних структур відстояти все-таки можна.
З повагою Тамара Передрій.

Мабуть, нечасто буває, щоб рядовою дорожньо-транспортною пригодою почергово займалися сім слідчих та три судді тільки місцевого суду. Думалось, що, принаймні, назбиралося за ці роки з десяток томів слідчих матеріалів кримінальної справи. Насправді ж їх виявилося лише три — та й то тоненьких. А при огляді здалося, що розслідування наче проходило по замкнутому колу: одні й ті аргументи потерпілих, крутійство винної особи і тверда позиція обвинувальної сторони. Тепер уже можна впевнено сказати, що невпевнене топтання на одному місці слідчих і судова тяганина відбувалися завдяки вмілому диригуванню винуватця ДТП, у недалекому минулому майора міліції, працівника відділу боротьби з організованою злочинністю, а тепер успішного підприємця Анатолія Цибульського.
Справа була елементарно простою. Такі аварії в області трапляються мало не щодня, але, на щастя, здебільшого без жертв. Анатолій Цибульський, керуючи потужним БМВ-750 на центральній вулиці Рівненській, що в Луцьку, перевищив швидкість руху, яка за даними автотехнічної експертизи становила не менше 118—123 кілометри за годину, обганяв автомобіль і виїхав на смугу зустрічного руху. Внаслідок цього маневру не справився з керуванням автомобіля і зіткнувся з тролейбусом, а після того пошкодив ще три автомобілі, які знаходилися на стоянці. Цим власникам автомобілів відразу збитки відшкодував, визнав свою вину. В результаті зіткнення, що відбулося на великій швидкості, отримав травми пасажир БМВ-750 Василь Передрій, від яких через два дні помер в лікарні.
Постраждав в якійсь мірі Анатолій Цибульський, його дружина Неля та сестра Василя — Оксана, які знаходились в машині. Однак їхні пошкодження не можна було порівняти з важким горем — втратою батьками сина. До того ж Оксана розповіла їм ряд неприємних подробиць, які свідчили про особливу безпечність та лихацтво водія, що не могло не травмувати душі батьків.
У той трагічний день сім’я підприємців Анатолія та Нелі Цибульських придбала дорогий кухонний гарнітур. Від магазину прислали його складати Василя Передрія, також навідалась його сестра Оксана, оскільки всі були добре знайомі. Не обійшлося в обід без “замочування” покупки. Зі слів Оксани Передрій відомо, що чоловіки пили горілку, а жінки — вино. Після цього з’ясувалося, що господарям і гостям по дорозі. Оксана згодом розповідала, що Неля в дорозі стримувала чоловіка: “Куди ти женешся? Тихше, тихше”, котрий на те сказав: “Хай відчують, як їхати в хорошому автомобілі”. На жаль, про свої відчуття Василь уже не зможе розповісти. Згодом від родини Цибульських навіть було чути нарікання: “А чого сідали в автомобіль з тим, хто випив?”. Що ж, логіка в цьому є, але пасажир завжди довіряє водієві, тим більше — знайомому.
Звісно, ніхто з водіїв не прагне завдати собі шкоди і наробити біди пасажирам, але лихачі впевнені в своїй майстерності і в тому, що їх правила дорожнього руху не стосуються. Але якщо вже трапилася біда, то треба мати мужність гідно вистояти та визнати і спокутувати вину. На жаль, нерідко правила дорожнього руху порушують “круті”, авантюристи, різна шпана, керівнички з амбіціями, котрі впевнені, що їм все дозволено, в крайньому випадку виручать хабарі та імениті друзі. Шикують навіть у центрі Луцька. Не секрет, що сильні світу цього після ДТП, щоб не було широкого розголосу, щедро розраховуються з потерпілими. Хоча завдана травма може відгукнутися через багато років іншими болячками, але пасажири чи пішоходи хочуть отримати хоч якусь компенсацію за каліцтво.
Ну, а якщо вже й людини немає? В такому разі мають значення не тільки кошти, а людяність, співчуття, благородство водія. Це начебто тест на порядність. І дуже шкода, що колишній вищий офіцер обласного управління внутрішніх справ не пройшов його. У скрутній ситуації вів себе цинічно, з позиції сили, впевнений у своїй безкарності.
За свідченням членів родини Передріїв (до речі, Цибульський вживав термін “так звані потерпілі”), було запевнення, що в нього є друзі, які зроблять все, щоб його вина була незначною, не знайдеться жодного свідка, який би виступив проти нього і т. д. І ця хамська впевненість супроводжувалась конкретними діями. Він вважав, що виявив неабияке благородство, давши на похорон сина кілька сотень гривень. Але ж залишилася дружина Василя — Оксана з маленькою дитинкою без засобів існування.
А ось як відповів тоді, в 1999 році нашому кореспондентові Романові Флішаровському Анатолій Цибульський на запитання, чому він не пройшов експертизу на наявність алкоголю в крові, що є обов’язком водія в таких випадках: “Це запитання не до мене. Зверніться до працівників державтоінспекції або лікарів. Це їх обов’язки”. Сказано колишнім міліціонером зі знанням справи. Але кожен водій, якщо він тверезий, сам намагається позбутись підозри і пройти належну процедуру.
Так само дивно, що речовий доказ — побитий автомобіль — слідчі органи відправили не на штрафмайданчик, а віддали водієві, який згодом, коли це було йому вигідно, утилізував.
У матеріалі “Смерть після аварії” (“Волинь”, 14 серпня 1999 року) наведено слова Анатолія Цибульського, що перед його автомобілем почала розвертатися автомашина, що й спричинило зіткнення БМВ-750 з тролейбусом. Та згодом почала розкручуватися версія, що БМВ-750, рухаючись зі швидкістю 60 кілометрів за годину, вдарився в червоні “Жигулі”, котрі їхали ще повільніше, але порушували правила. В результаті зіткнення з “Жигулями” Анатолій Цибульський знепритомнів і вже некерований автомобіль (удвічі важчий за “Жигулі”) вдарився в тролейбус.
Щоб все виглядало правдоподібно, було начебто зішкрябано червону фарбу з БМВ-750, віддано на фізико-хімічну експертизу в Рівне, де експерт довів, що вона таки з... “Жигулів”. При цьому на конвертах з фарбою навіть не розписалися поняті. На той час БМВ-750 зник, а пошкоджений тролейбус, що мав червоний колір, перефарбували під час ремонту.
Залишилося знайти свідків, котрі бачили, як червоні “Жигулі” таранили, наче броньовик, модерну іномарку. Як не дивно, але, мабуть, цю ідею — зафіксувати таран очима свідків мимохіть підказала Тамара Передрій, мати загиблого, що звернулася в газету “Луцький ярмарок” з проханням, щоб зголосилися очевидці ДТП. Зголосився Сергій Кошівський, якого колись бачили на обійсті Цибульського, а згодом і його партнер — Андрій Данилюк. Ці так звані свідки дуже довго морочили голови всім правникам, хоча в їхніх показах були явні недоречності та розбіжності.
Доходило до курйозів. На одному з судових засідань Кошівський визнав, що говорив неправду. Але після десятихвилинної перерви і роз’яснення йому законодавства Цибульським свідок поміняв покази.
Зрештою, коли за розслідування взялися принципові слідчі, то з’ясувалося, що Сергій Кошівський 31 липня 1999 року, коли сталася аварія, міг бачити червоні “Жигулі” хіба що біля озера Світязь, де відпочивав з подругою. А він же твердив, що все спостерігав на пару з Данилюком, який згодом виїхав за кордон — подалі від Цибульського і суду. Уже в кінці багаторічного розслідування з’явилися нові свідки — Мирослав та Дмитро Хотимчуки, яких довелося доставляти в суд навіть силою і котрі в якийсь момент розгубилися: червоні “Жигулі” бачили, але будь-які зіткнення... прогавили.
Ось так кмітливий водій творчо використав професійні знання, набуті ним у міліції. Елементарно просту справу він зумів заплутати, створивши надуманий сценарій.
Не могли слідчі як професіонали розуміти всю абсурдність аргументів водія. То що їх заставляло “тягнути” час? Мабуть, вони полегшено зітхнули, коли їх відсторонили від слідства.
Ще 10 грудня 2001 року прокурор Василь Комар у постанові про вилучення кримінальної справи з міськвідділу і передачу її начальнику слідчого управління УМВС писав: “Слідство у справі проводилося пасивно, не цілеспрямовано, неодноразово необгрунтовано зупинялося... Не з’ясовано ряд обставин, які мають суттєве значення для прийняття законного рішення. Через поверхове розслідування кримінальної справи по обвинуваченню Цибульського тричі прокуратурою і двічі судом вона направлялася на додаткове розслідування”.
Коли слідчі Володимир Мамай, а згодом Геннадій Гнатенко по-справжньому взялися за розслідування, то Анатолій Цибульський попри звичну демагогію розпочав дріб’язковий наступ на правоохоронців, обласну прокуратуру, а згодом і на суддю. Він стверджував, що його переслідують, бо хтось випив за здоров’я потерпілої в день її народження, на когось є компромат і він слухається команди, прокурор комусь співчуває... по знайомству. “Хочуть нагріти руки на смерті свого родича, здерти з мене побільше грошей, я залишився беззахисним перед таким свавіллям”,— скаржився Цибульський у вищі інстанції. Не кажучи вже про те, що він зневажливо висловлювався на адресу матері загиблого сина.
В апеляційному суді Анатолій Цибульський патетично звертався до своїх батьків, мовляв, подивіться, як вашого сина несправедливо судять, як збиткуються над ним. Чомусь його не знітило навіть те, що в залі сиділи й інші батьки, у яких уже немає сина саме з його вини. Судова палата в кримінальних справах вирок місцевого суду залишила без змін — чотири роки позбавлення волі з іспитовим річним строком, зменшивши суму цивільного позову, а саме: стягнути з Анатолія Цибульського на користь Луцького електротранспортного підприємства 3814 гривень, на користь Тамари Передрій — 7231 гривню. Моральна шкода, завдана матері, оцінена сумою в три тисячі гривень, а Оксані Передрій — дружині загиблого, яка залишилася з маленькою дитинкою, належить виплатити 20 тисяч гривень.
Названі суми викликали в підсудного обурення: де взяти пенсіонеру МВС такі великі кошти? Хочеться нагадати, що після публікації у “Волині” 11 квітня 2000 року листа Тамари Передрій “Хочу знати правду, чому загинув мій син” підприємець Цибульський звернувся із заявою до суду про стягнення з матері померлого 50 тисяч гривень за приниження честі і гідності.
Луцький місцевий суд також прийняв постанову про направлення матеріалів на Сергія Кошівського та Андрія Данилюка, які неодноразово змінювали покази, в прокуратуру для порушення кримінальної справи. Треба відбивати охоту заробляти на неправдивих показах.
І нарешті про питання, яке Анатолій Цибульський хотів з’ясувати у нашого колеги, коли той готував у 1999 році матеріал: чи він не виконує чиєсь замовлення? Схоже, що у таких людей комерційний спосіб мислення: можна найняти, домовитися, залякати... І, мабуть, якби не принципова настійливість Тамари Передрій, виступи в газеті, активна позиція адвоката потерпілих, то цілком можливо, що справу спустили б на гальмах... вигаданих червоних “Жигулів”.
Отже, ця стаття, можна справді сказати, пишеться на “замовлення” всіх постраждалих: не опускайте руки, боріться і, можливо, вам вдасться знайти справедливість навіть у країні, де корупція у владі стала нормою.
Олександр НАГОРНИЙ.