Завтра — Івана Купала, чи не найулюбленіше свято молоді...
Завтра — Івана Купала, чи не найулюбленіше свято молоді. Адже припадає воно на розповень літа, коли буяння природи сягає свого апогею, а ще — пов’язане із безліччю народних вірувань, традицій, звичаїв, сповитих магією легенд. У цей день відзначають народження великого святого християнської церкви. Повністю свято має таку назву: Різдво Святого пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. Іоанн — син священика Захарії та Єлисавети — родички Діви Марії, народився за півроку до народження Христа. Про його з’яву на світ також благовістив ангел. Сповнене аскези й служіння Богу, життя Іоанна викликало велику повагу в жителів Іудеї, серед яких він проповідував. Тих, хто розкаявся у гріхах, він хрестив водою (звідси ім’я Хреститель), готуючи люд до духовного хрещення Месією. Разом із усіма на берег річки Йордан прийшов і Христос, якого Іоанн охрестив у воді. Продовжуючи своє служіння Богу, Іоанн безстрашно викривав гріхи й облуду не тільки серед простолюду, а й серед царствуючих осіб, за що накликав гнів царя Ірода, який укинув його до темниці. На день народження Ірода Соломія — дочка Іродіади — попросила в подарунок за свій танець відрубану голову Іоанна й отримала її на блюді... Так мученицьки скінчилося життя пророка (Усікновення глави Іоанна Предтечі, яке вшановуємо 11 вересня), який заповідав, що перш, ніж виконувати обряд омовіння тіла, необхідно очистити душу свою від гріхів і цим підготувати її для прийняття Господа. У народній українській традиції день народження Іоанна — це свято літнього сонцестояння, свято торжества сонячного світла і тепла. У старовинних письмових джерелах Купало характеризується як язичницький бог земних плодів, якому приносили в жертву хліб — головний плід землі. Наші предки вважали, що на Купала кожне зело, вода навіть роса наповнюються чарівними та цілющими властивостями. Згадаймо хоча б прекрасну легенду про цвіт папороті. Цей день — 7 липня — вважається найкращою порою для заготівлі лікарських трав, які мають на цю пору найбільшу цілющу силу. Здебільшого цим займалися літні люди, виходячи на промисел удосвіта, о п’ятій годині. Збирати трави належало так, щоб ніхто не бачив. Адже для кожної рослинки були свої примовляння та молитви. «Святоянське зілля», — так називали купальські трави — не годилося брати голіруч, «бо силу втратять». А у Космачі, що на Івано-Франківщині, мені довелося почути дивовижну розповідь про те, як гуцули заготовляли вельми рідкісну й дуже помічну від найстрашніших недуг рослину мандрагору, яку повинен був витягнути із грунту... собака. Заготовлене зілля пов’язували в пучечки й вішали під сволоком, де воно зберігалося до наступного сезону. Окремі різновиди освячували в церкві на Маковея і Спаса. В обід до лісу йшли дівчата, щоб назбирати квітів і барвінку для двох віночків — один на голову, другий — для ворожіння: Віночка звивши, на воду пущу: Хто віночка пійме, той мене візьме! Як стверджує відомий етнограф Василь Скуратівський, купальські ворожіння стосувалися не лише дівочої долі. Спостерігали й за природою. Скажімо, якщо напередодні Купала призахідне сонце не ховається за хмари, а день був ясним, то й рік буде веселим, «бо сонце не розгніване». Якщо вода протягом дня «як сметана», себто тепла — ще йтимуть дощі на врожай. Якщо полум’я купальського вогню спалахує яскраво й одразу — село обминуть хвороби, якщо піднімається високо вгору — на добрий урожай. Загалом, купальське свято об’єднувало чимало дійств, пов’язаних з побутовим та громадським життям. Тому виявилося навдивовижу живучим, попри постійні заборони з боку церкви, а потім і войовничих атеїстів. На жаль, час зробив свою невдячну справу й багато традицій та звичаїв призабулося, не все потрапило у поле зору дослідників. Але й те, що залишилося у літописних джерелах та народній пам’яті, красномовно свідчить, що українці витворили таку систему купальських дійств, котрих нема у сусідніх народів. Особливо ж велике розмаїття пісень, якими щиро захоплюються іноземні дослідники і які дійшли до нас із незапам’ятних часів. А на Волині й Поділлі існував зворушливий звичай: хлопці на Купала розкидали квіти на тих стежках, де ходили дівчата, аби прихилити до себе їх серця. Втім, активізуються в цю пору й усілякі «нечисті» сили. Тому, за повір’ям, відходячи від «Купала», не можна озиратися, щоб не наздогнала відьма, яка обов’язково присутня на купальському грищі. А якщо є бажання довідатися, котра із сільських жінок відьма, — слід взяти у вузлик попелу із купальського кострища і йти додому, не оглядаючись, навіть, коли б хтось покликав. Наступного дня відьма обов’язково з’явиться до вас і попросить: «Віддай те, що в тебе є!». А ще кажуть, що на Купала дерева переходять з місця на місце і розмовляють між собою. Але почути їх мову вдається лише тим, хто знайшов чарівний цвіт папороті. Шукайте, можливо вам пощастить! Валентина ШТИНЬКО.
