Тоня МАТВІЄНКО: «Відмовляюся від російської мови в українській музиці»

 

Лариса ЗАНЮК

 

«РУСЛАНА НАВІТЬ БІЛЬШЕ МЕНЕ ПІДТРИМАЛА, НІЖ МАМА»

— Хвилювалася перед цим туром, який назвала «Тобі», але дарма, бо на сцені у Червонограді і Володимирі-Волинському почувалася просто королевою, – розповідає Тоня, довіряючи свою зачіску рукам луцьких майстрів «Бутіка». – Люди чудово приймали мене на перших сольних виступах після декрету, та я майже й не переривала музичної діяльності, виступала, коли Ніночці виповнилося лише три місяці. Концерти були поблизу Києва, і за кілька годин я вже поверталася до дитини, – усміхається співачка.

Впевнено можу сказати, що себе у музиці я вже знайшла, шукаю лише нові пісні.

— Тоню, озирнімося назад, де на «Голосі країни» у 2011–му трапився курйоз: на сліпих прослуховуваннях під час вашого виступу ніхто не повернувся, хоч заспівали пречудово, а потім вас знову взяли у проект. Костянтин Меладзе, який продюсував шоу, висловився, що учасника з таким голосом не можна втрачати — бо він просто знахідка.

— Це сталося не тому, що хтось втрутився, як дехто думає, адже в 2011 році проект лише започаткували і судді самі добре не розуміли, кого шукають, боялися брати народні голоси, бо не знали, як з ними працювати. Через таку обережність був недобір учасників, а потім мене і ще кількох осіб прослухали заново та повернули в проект.

— У вашій творчій родині, де мама співачка, тато й брати – художники, ви з дитинства вбирали в себе ази співу, мистецтва в цілому. Чи не відбилося це на тому, що важко було сприймати науку тренерів на проекті?

— Кожна людина може чогось нового навчити. Від свого тренера Руслани я взяла багато корисного, і не стільки у вокалі, як у вмінні триматися на сцені, правильно реагувати на критику. Руслана навіть більше мене підтримала, ніж мама, яка на той час їздила за кордон, тому не розуміла всього, що відбувалося на проекті.

— А Ніна Митрофанівна не намагалася якось спроектувати вашу участь – «іди вперед і не зупиняйся», чи – «нащо воно тобі, то не твоє»?

— Вона так може сказати лише у випадку, якщо побачить, що мене використовують.

 

«СЦЕНА ПОТРЕБУЄ СМІЛИВИХ»

— Якось ви розповідали, що професійно почали співати лише за 4 роки до конкурсу. А чому так пізно? У вас же були для цього всі можливості і така відома мама.

— Так склалися обставини, що дуже рано народила свою Улянку. І, звісно, не до співів було – треба дитину ставити на ноги. Пішла на роботу. На той момент я лише у мріях була співачкою. А в реальності – попрацювала на двох роботах і на жодній не знайшла себе.

— Ваша мама в цей час наче десь осторонь стояла…

— Розумієте, я із 17 років жила в чоловіковій родині. І не можу сказати, що завжди маму слухала. Та й узагалі, не можна ж дитину змусити співати, якщо вона сама не хоче. Сцена потребує сміливих. Потрібно відважитися і зробити крок самій.

– І що підштовхнуло до цього Тоню Матвієнко?

— Мабуть те, що не могла ніде себе реалізувати. Знаєте, чогось звикла бути лідером, а це, як на зло, не вдавалося.

— А вийшло, що на добро… Освіта ж музична була…

— Так, я вчилася у спеціальній музичній школі імені Миколи Лисенка по класу фортепіано, а потім вступила на народний спів.

 

«У МУЗИЧНИХ ТРЕКАХ ВИКОРИСТОВУЮ ВОКАЛ МОЄЇ БАБУСІ»

— Повернімося до сучасних реалій – що ж це за такий ваш «ANTONINA project»?

— Це народні пісні в сучасній обробці – етно-електронний варіант. У музичних треках використовується вокал моєї бабусі Тоні, який акапельно записаний ще у 1970–х роках, тепер платівку відцифрували та задіяли у моєму альбомі. Ідея в тому, щоб зберегти народну пісню для майбутнього через призму сучасних аранжувань. Це досить цікавий досвід. Деякі сцени на відео записували кілька днів, щоб показати, як змінюється час. Наприклад, сцену з яблуками, яка в кліпі займає 20 секунд, знімалась 8 годин.

— Тоню, чи можна сказати, що ви вже знайшли себе, а чи ще шукаєте, адже музика мінлива?

— Дійсно, змінюється час і музика… Мені цікаво народну музику подавати в електронній версії, як це чудово вдалося у співпраці з діджеєм Тапольським, подобається співати із популярною Наталкою Дзеньків (Ламою), але при цьому я залишаюся все тією ж Тонею Матвієнко, у своєму етностилі. Впевнено можу сказати, що себе у музиці я вже знайшла, шукаю лише нові пісні.

— А продюсера і досі не маєте?

— Сама себе продюсую, маю чудову команду. До речі, мій чоловік Арсен Мірзоян теж працює без продюсера.

— Унікальний випадок для сучасного шоу-бізнесу… (сміємося). А хто пише вам пісні?

— Різні автори, здебільшого Андрій Підлужний.

— У композиції «Тобі» є слова про жертовність — «віддам тобі свій останній подих». Це про вас? Ви така насправді?

— Це пісня про закохану жінку, і я її асоціюю з собою. Руслан Квінта запропонував мені співати, і акцент у словах – на коханні, від якого буває не лише приємно, а навіть дуже боляче. У пісні мені легко це висловити.

— А ваша 18–річна донька мріє співати? Як загалом вдається виховувати підлітка у зірковій родині?

— Головне – це довіра і щоб не було постійного втручання. Дитину треба поважати. Уляна не проявляє інтересу до співу, і я не буду її примушувати.

— Наостанок запитаю: що не сприймаєте у музиці і від яких пропозицій відмовилися б?

— Від російської мови в українській музиці. Це безумовно.

Тоня – щаслива мама та закохана жінка, і навіть на концерті не боялася цього озвучити, а щиро ділилася своєю радістю з людьми. Наголосила берегти минуле, записувати почуте від бабусь, бо це наш зв'язок із попередніми поколіннями. А у піснях вона була і Мавкою, і просто люблячою жінкою. Пригадала, що на гастролях в Америці за ці пісні їй дякували навіть ті, хто не розумів української, але відчував їх душею. Разом із колегою по сцені – віртуозним бандуристом із Володимира-Волинського Валентином Лисенком, гра якого доводить всі концерти до вершини емоцій, – виконали чудову пісню «Не метелиця», на яку судді на сліпому прослуховуванні «Голосу країни» у 2011році не повернулися – побоялися тоді народного голосу. Вона ж не зрадила етностилю, а зробила його своєю фішкою. Тоня жартує до глядачів: «Добре, що ви до мене повернуті обличчям». Важливо не відвертатися від рідної пісні, бо вона живе нашою любов'ю…