ЧОМУ У НОТАРІАТУ ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ

Нещодавно виникла потреба проконсультуватися в нотаріуса. На пам’ять прийшла зустріч, яка відбулася у нотаріальній конторі з компетентним професіоналом, але це було дуже давно... Підняв газетний архів і знайшов інтерв’ю “Свідчення нотаріуса” під рубрикою “Суботні зустрічі”, опубліковане 30 листопада 1985 року в нашій газеті. Вирішив розшукати свою співрозмовницю через майже 19 років. Нею була тодішній старший нотаріус Першої луцької держнотконтори Дунаєва Юлія Олексіївна. Знайти колишню газетну співбесідницю допомогла мені голова Волинського відділення Української нотаріальної палати, приватний нотаріус із Луцька Тетяна Олексіївна Ариванюк. З’ясувалось, що Юлія Олексіївна працює зараз приватним нотаріусом, має нотаріальне бюро в місті Луцьку.
І ось ми жваво розмовляємо з двома нотаріусами. У нашому повсякденному житті бувають випадки, коли в стосунках між людьми істина, не завірена печаткою, вважається недійсною. Тоді, хочемо чи не хочемо, мусимо виконувати офіційну формальність. І, звичайно, звертаємося до нотаріуса. Доходить навіть до парадоксів. Людина померла, але без довідки про її смерть відповідні служби в це не повірять, і навпаки: при певних ситуаціях треба нотаріально засвідчити, що ви... живі.
— Що змусило вас піти у приватний нотаріат? – запитав обох нотаріусів.
— Закон України про нотаріат відкрив нові перспективи реалізації професії. У державних нотаріальних конторах працюють наші добрі колеги. Але будемо відвертими: в основному до державних нотаріусів звертаються за свідоцтвом про право на спадщину після смерті громадян, а це лише їх прерогатива. Приватні нотаріуси не видають таких свідоцтв. Робота по видачі свідоцтв про право на спадщину є рутинною і стандартною, а заробітна плата в державних нотаріусів нижча рівня мінімальної. Та й умови обслуговування громадян не завжди відповідають належному рівню. Тому люди звертаються до приватних нотаріусів, які мають кращий сервіс для роботи, та й рівень професіоналізму достатньо високий. До речі, усі нотаріальні дії, вчинені як приватними нотаріусами, так і державними, мають однакову юридичну силу. Ми з нетерпінням чекаємо прийняття нового Закону про нотаріат, який порівняє у правах усіх нотаріусів. Можливо, тоді і зникнуть черги у державних нотаріальних конторах.
— Чи є конкуренція між приватними та державними нотаріусами?
Тетяна і Юлія відповіли однозначно:
— Ми ж усі виросли з одного кореня, робимо спільну справу.
— Юрист — дуже відповідальна та цікава професія. Чи успадкували її ваші діти?
Юлія Дунаєва щасливо усміхнулась. Вона дуже гордиться своєю донькою Оленою, яка закінчила Одеську національну юридичну академію, Інститут професійних суддів і нині працює помічником голови суду в місті Іллічівську Одеської області.
Я також радий, що пані Юлія недаремно прожила отих дев’ятнадцять років після нашої першої суботньої зустрічі, що своєю справою захопила дорослу доньку і далі удосконалює свій професіоналізм у нотаріаті. Щодня в її офіс приходять 20-30 клієнтів. І я впевнений, що кожен з них отримає кваліфіковану юридичну допомогу. Засвідчення різних документів: довіреностей, копій, заповітів, договорів купівлі-продажу та інших юридичних угод вимагають глибокого знання законів та постійної праці над собою як правником.
— А ще Юлія Олексіївна має товариську та веселу вдачу, – додає Тетяна Олексіївна. — Незважаючи на різні випробування, які ставило перед нею життя, вона не похитнулась, завжди привітна, усміхнена, і в душі її зимою і літом квітує весна.
Нещодавно Юлія Олексіївна відзначила свій ювілей. З цієї нагоди отримала найщиріші привітання колег.
А ще в редакцію надійшло офіційне прохання, підписане начальником обласного управління юстиції Василем Губиком, депутатом обласної ради, приватним нотаріусом Надією Кузьмич і головою Волинського відділення Української нотаріальної палати Тетяною Ариванюк. У листі засвідчується, що Юлія Олексіївна Дунаєва 17 років пропрацювала державним нотаріусом. З квітня 1997 року працює приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу. Протягом останніх п’яти років була членом кваліфікаційної комісії при обласному управлінні юстиції, вона — член науково-консультативної ради, нагороджувалась подяками та грамотами обласного управління юстиції, відзнакою Української нотаріальної палати за професійні досягнення, користується великою повагою та шаною серед колег, є наставником молодих нотаріусів. Ось така службова характеристика, і мені приємно, що багато років тому обрав для “суботніх зустрічей” достойну співбесідницю.
Нині в органах нотаріату на Волині працює 90 відсотків жіноцтва. Така тенденція має місце також в інших областях. Тому можна сказати, що у нотаріату – жіноче обличчя. І це, мабуть, виправдано. У жінок більше отієї терпеливості, посидючості. Ще Оноре де Бальзак писав : „Нотаріус мусить бути надміру терпеливим”.
— Чому вибрали для себе цю професію? – запитую своїх співбесідниць.
— Це вона вибрала нас, – чую у відповідь. – І ми дорожимо нею.
Ніби на підтвердження сказаного Юлія Олексіївна запитує у мене:
— Ви знаєте хоч один анекдот про нотаріуса? Ось бачите. Над професією нотаріуса не глузують, але одну комічну історію вам розкажемо.
Ось ця історія:
До поважного польського нотаря прийшла молода вдова, щоб оформити на себе спадщину. У свідоцтві він написав: “Усе майно належить вдовиці”. Жіночка повернулась додому, перечитала документ і подумала, що негарно щодо неї звучить оте слово “вдовиця”. Прийшла до нотаря і делікатно попросила: “Я ще молода жінка, чи не могли б ви внести виправлення до свідоцтва і замість вдовиці записати мене молодицею?”. Нотар подумав, взяв гумку і почав витирати слово “вдовиця”. Папір протерся, і на тому місці зробилася дірка. Як вийти із становища? Тоді нотар зробив помітку на тексті документа: “Витерту до дірок вдовицю вважати молодицею. Виправленому вірити”. І поставив печатку.
Святослав КРЕЩУК.
Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА.