Валя МИХАЛЬСЬКА: «Говорити із Президентом уже не хочу…»
Новорічно-різдвяна листівка (дивіться с. 1 друкованого номера «Волині-нової» за 29 грудня), яку вже традиційно передала нам художниця із села Хворостів, що в Любомльському районі, Валя Михальська, без перебільшення, кожному працівникові редакції сяйнула в душу сонячним промінчиком, зігріла подихом свята
Валентина ШТИНЬКО
І не лише тому, що виготовлена власноруч, що майстриня і на цей раз шукала найказковіші барви, а й тому, що знайшла ще й найпереконливіші слова. І не тільки у вітальній листівці, а й у своїх роздумах про 2016 рік, що минув.
– Високосний? А таки високосний! Він приніс мені справді знакову подію – вручення премії «За служіння суспільству» імені Степана Сачука. Несподівано. Неочікувано. Але дуже великої ваги нагорода редакції моєї улюбленої газети «Волинь-нова», тому що вручена своїми людьми і на своїй землі, – ніби наново переживає події того літнього дня моя співрозмовниця, відповідаючи на запитання нашої новорічної анкети. – Це дуже висока оцінка моєї творчості й життєвої позиції. А для мене це велика відповідальність – до загину любити свій народ, свою Україну, всім своїм життям служити Богові і людям.
Але й моя творчість і моє життя просто неможливі без підтримки людей, яких мені, я впевнена, посилає Господь. От порозмовляю, і щось ворухнеться в душі, і народжується цикл «Літо пахне квітами» або «Метелики»…
Це особистості, які протягом життя супроводжували мене, їхні підтримку, допомогу, щире ставлення відчуваю дотепер. Це Анатолій Силюк, Віра Комзюк, Микола Онуфрійчук, Олександр Дремлюк, Петро Онищук, Олександр Згоранець, Петро Ющук… Їх багато, у них різні сфери діяльності, але всім-усім хочу сказати: «Дякую вам, люди, за дружбу зі мною, дякую за любов». Ну а за свої нелегкі, та все ж затишні будні найщиріше дякую своїй матусі й прошу в Господа для неї здоров’я.
Кожен новий день починаю словами Андрія Ворона із «Вічника» Мирослава Дочинця: «Благослови, Господи, бути корисною Тобі, людям і собі».
Незабутніми були і відкриття моїх персональних виставок у музеях Костополя, Корця, Рівного, про що писала газета. А про що мріялося і не вдалося? Хотілося б помандрувати Україною, зустрітися з тими, кого люблю, але бачу так рідко. Не вдалося реалізувати і деякі творчі задуми.
А ще не вдалося… порозмовляти з Президентом України. Я й телефони необхідні розшукала, і мені навіть відповіли із його приймальні. Але сказали, що глава держави по телефону не розмовляє. Я ж нічого для себе просити не мала наміру, хотіла поговорити з ним про становище людей із особливими потребами і про те, щоб він дозволив своєму народові жити достойно. Тепер уже не хочу. Але якщо у мене з’являються ідеї, я мушу їх реалізувати, дарма з якими результатами. Адже моє завдання – служити Богові і людям – словом, ділом, усім, чим можу. Тому кожен новий день починаю словами Андрія Ворона із «Вічника» Мирослава Дочинця: «Благослови, Господи, бути корисною Тобі, людям і собі».
Фото Олександра ФІЛЮКА.
