Ірина КОНСТАНКЕВИЧ: «Є плани максимум, нема планів мінімум»
Колишній проректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, а нині депутат Верховної Ради на власному досвіді переконалася в справедливості твердження, що добрі справи ніколи не бувають даремними, але кожній події у житті призначено свій час
Якщо на виборах 2012 року їй для перемоги не вистачило буквально крихітної цифри, то друга компанія пані Ірини не просто увінчалася успіхом, а вразила рекордним результатом. У чотирьох районах 23-го округу (входить Маневицький, Камінь-Каширський, Ківерцівський і Любешівський райони) за неї проголосували більше половини волинян
Тамара ТРОФИМЧУК
Тож тепер Ірина Мирославівна приймає закони у сесійній залі, а під час роботи на окрузі допомагає людям вирішувати їхні проблеми. До таких справ у неї справжній талант. У цьому переконалася і наша редакція, коли разом з Іриною Констанкевич знайшли нові сім’ї для чотирьох дітей–сиріт під час акції «Хочу бути маминим сонцем!» Тож ось що відповіла народний депутат України на запитання нашої анкети про короткі підсумки прожитого року.
– Найбільшим успіхом вважаю довіру моїх виборців, – каже Ірина Мирославівна. – Це те, що начебто безпосередньо корелює із 57,42 % голосів, відданими за мене на парламентських виборах у липні 2016–го. Але насправді – це колосальна довіра до мене як представника команди Ігоря Палиці; це великий кредит довіри молодій партії «УКРОП»; це визнання п’ятилітньої роботи фонду «Тільки разом». Зазвичай успіх окрилює, підносить, а мене він зобов’язує до великої і складної роботи. Разом із тим є ще одне, що робить цей рік особливим. Моя донька успішно закінчила гімназію, склала ЗНО і стала студенткою Східноєвропейського університету імені Лесі Українки. Успіхи наших дітей – це стократні наші успіхи.
Щодо боргів — вони є. Маю великі зобов’язання перед своїми луцькими виборцями і школою №2, де не змогла сповна допомогти. Буду сподіватися, що міська влада прореагує на мої депутатські звернення, і допоможе вирішити численні питання громади. Є борги перед своїми родичами, друзями – ми мало бачимося, мало спілкуємося. Адже найбільша розкіш – це розкіш спілкування. Маю борги перед непрочитаними книгами. Отож, є плани максимум і немає планів мінімум. Працюємо.
Завжди пам’ятаю: аби наші плани і мрії збувалися, треба багато працювати і мати Боже благословення.
Під завісу року, 31 грудня, у Гораймівці Маневицького району наша команда засвітила новорічну ялинку. Це село ми обрали для свята не випадково. Жителі окремих будинків довгий час не мали змоги підключитися до електричних мереж. Лише ввечері 30 грудня 2016 року, в тому числі завдяки моїм піврічним митарствам по різних чиновницьких кабінетах, в їхніх домівках з’явилося світло. Ми побували в деяких оселях і побачили, що мешкають там переважно багатодітні сім’ї. Були вражені, коли дізналися, що в одній хаті без світла жила прикута до ліжка 15–річна дівчина… Але тепер всі в Гораймівці мають електрику. Тож «засвітили» ми її двічі: і новорічну ялинку, і все село.
А новий рік почали з Різдвяних концертів для дітей Ківерцівського, Камінь–Каширського, Любешівського і Маневицького районів. Серед виконавців – діти-артисти з творчого колективу пані Тетяни Ціхоцької, члени громадської організації «Диво» із дивовижним вертепом, інші аматорські колективи. Хочемо привітати дітей колядками, щедрівками і подарунками–книгами. Свідомо даруємо всім не цукерки, а українську дитячу книжку. Утверджуємо культ українського слова і духу. А далі будемо боротися за студентські стипендії. Планую зареєструвати законопроект, яким чітко регламентується кількість студентів, розмір і порядок отримання стипендій. Завжди пам’ятаю: аби наші плани і мрії збувалися, треба багато працювати і мати Боже благословення.
