Коли існувала “залізна завіса” з колючим дротом на кордоні з Європою, нашим прикордонникам жилося, як кажуть, як у Бога за пазухою. Потрібно було лише мати зіркий погляд, вірного Мухтара, щоб виловлювати шпигунів та дисидентів.
Коли існувала “залізна завіса” з колючим дротом на кордоні з Європою, нашим прикордонникам жилося, як кажуть, як у Бога за пазухою. Потрібно було лише мати зіркий погляд, вірного Мухтара, щоб виловлювати шпигунів та дисидентів. Ну і, звичайно, ідеологічну стійкість до капіталістичної зарази на зразок журналу “Плейбой”, який наші зголоднілі громадяни намагалися провезти за пазухою в країну для душевної втіхи. Теперішній, так званий, цивілізований кордон, як-ось наш з сябрами, який перетинають лісовими дорогами та стежками нелегали, провозячи добро тракторами та автомобілями, міг приснитися радянському стражу хіба що в кошмарному сні. Словом, тепер робота прикордонника проходить в екстремальних умовах, як в американських бойовиках, що викликає пошану до людей у формі. Хоча підприємець з села Ветли Любешівського району Михайло Кирилюк ніяк не може втямити, чому прикордонна служба прийняла його за особу, що стала на заваді при виконанні якоїсь антибандитської акції? Ось як це відбувалося за його версією. Того вечора Михайло Кирилюк десь після 22-ої години добирався до Любешова, як він каже, щоб заправити бензином автомобіль та ще й прихопив з собою порожню каністру. На повороті при виїзді з села Гречища він помітив посеред дороги автомобіль марки “Пежо” білого кольору з номерним знаком серії МО. Кирилюк розповідає, що пригальмував біля авто, тим більше, що наче з-під землі виринув лейтенант прикордонної служби. Мабуть, водій вчинив помилку, яка йому могла дорого обійтись. Він зробив зауваження: мовляв, що це за фокуси, в нічний час посеред дороги ставити автомобіль. Лейтенант, не відрекомендувавшись, на всяк випадок поцікавився, яке це цабе (чи не з якоїсь високої адміністрації?) втручається в його оперативні задуми. Мабуть, був вражений, що це всього-на-всього депутат районної ради, член пос-тійної комісії з питань будівництва, розвитку зв’язку, транспорту й торгівлі. Який з депутата, що не засідає у Верховній Раді, начальник? Щоправда, Кирилюку здалося, що лейтенант перебуває під градусом, але він не став з’ясовувати, як це поєднується з оперативною роботою, адже він — підприємець, а не нарколог, тож поїхав далі. І ось перед річкою Прип’ять знайоме авто раптом рішуче нагадало про себе. Наведемо розповідь про це Михайла Васильовича: “Автомобіль, без світла, обігнавши мою машину, різко повернув праворуч і почав гальмувати. Щоб уникнути зіткнення, я загальмував, при цьому сильно заскрипіли шини і автомобіль почало носити в різні сторони дороги. Справившись з керуванням, я зупинився. Мені стало зрозуміло, що зі мною хочуть поговорити не про погоду, тож я об’їхав авто і став попереду. Коли я вийшов з салону, невідомі, увімкнувши потужне світло, помітили, що в мене на поясі є дещо для захисту. Світло вимкнули і автомобіль рвонув на мене. Своєчасно зреагувавши, я опинився на лівій стороні дороги в кущах верболозу. Невідомі помчались в напрямку Любешова. Я намагався їх наздогнати, але автомобіль на дуже великій швидкості і без світла промчав через с. Люб’язь”. Найцікавіше почалося згодом, коли член депутатської комісії, яка сприяє розвитку транспорту, спробував з’ясувати, хто ж так розбишакує автомобілем, досить далеко від кордону. Адже його п’ятеро дітей могли залишитися сиротами, без годувальника. Михайло Кирилюк відразу заїхав у комендатуру прикордонної служби, де майор Василь Менделюк повідомив, що ніякого “летючого” наряду на вищезгадану дорогу не висилали. А далі (повіримо на слово панові Кирилюку) сказав, що “це, можливо, колишній службовець Б., який добре знає місцевість і приїхав сюди, щоб підзаробити”. Ці слова наводять на сумні роздуми. Невже шановні любешівці, як в часи Устима Кармалюка, виходять на широку дорогу, щоб “підзаробити”? У райвідділі внутрішніх справ, куди ввечері зайшов Кирилюк, до його пригоди поставилися уважно і навіть виділили інспектора ДАІ Анатолія Горщара, щоб відшукати нахабний автомобіль. Та тут, як розповідає Кирилюк, зателефонували з комендатури: мовляв, приїжджайте, будемо залагоджувати конфлікт. Як з’ясувалося, всі карти опинилися в руках підполковника Геннадія Лісотовича, заступника командира військової частини державної прикордонної служби по виховній частині, який перебував у Любешові у відрядженні. Можливо, підполковник був роздратований тим, що завадили його відпочинку, тож не надав значення небезпечній пригоді і пообіцяв розібратися згодом. Раненько пан Лісотович відбув у Луцьк, а наступного дня за ним подався і Михайло Кирилюк, щоб з’ясувати, що відбувалося вночі. Якісь дуже важливі справи завадили підполковнику прийняти любешівського ходока, який просидів півдня у військовій частині. Михайло Кирилюк не заспокоївся і сказав, що офіційно звернеться в районну раду, міліцію, у редакцію газети “Волинь”, і свого слова дотримав. Про його візит у редакцію дізналися прикордонники. Майор Богдан Козуб приніс документ за підписом т. в. о. командира Луцького прикордонного загону підполковника А. П. Тишкевича, в якому викладається свій погляд на нічну пригоду в Любешові. Виявляється, не було ніяких “заробітчан”, а був прикордонний наряд контрольного поста під керівництвом лейтенанта Сергія Курдельчука, який спробував зупинити автомобіль “Газель” і перевірити документи у водія і пасажирів. Водій не виконав вказівки, а тому його намагалися якимось чином зупинити. І коли він виконав наказ, то “зупинив свій автомобіль посередині проїжджої частини, залишив його та, погрожуючи пістолетом, в грубій формі проінформував офіцера, що він є депутатом районної ради і зупинка його транспортного засобу є протизаконна. При цьому документ, який засвідчує особу, Кирилюк М. В. не пред’явив, а навпаки вів себе грубо, користуючись перевагою озброєної особи проти неозброєного прикордонника”. Вручаючи цей документ, майор Козуб чомусь зауважив, що прикордонники теж не праві. Чому б це?.. Адже з їхнього роз’яснення, направленого в усі інстанції, видно, що офіцер діяв законно, ну, трохи злякався озброєного водія. Михайло Кирилюк повідомив редакцію, що буде відстоювати свою честь і гідність у суді. Там буде, очевидно, можливість обговорити обидві версії. Зокрема, не зрозуміло, якщо все так було, як повідомляє пан Тишкевич (до речі, в редакцію занесли документ без підпису і дати), чому тоді ж не було з’ясовано всі обставини? Принаймні, “порушник” Кирилюк із свого боку все робив для цього: не тікав, а звернувся в комендатуру і міліцію, разом з працівником ДАІ Горщарем виїхали на місце пригоди. Однак ні в той день, ні в наступний прикордонники з участю ДАІ не стали з’ясовувати всі обставини перебування на контрольному посту у звичайному автомобілі лейтенанта Курдельчука і погроз з боку підприємця Кирилюка. Найбільше дивує в цьому конфлікті — це те, що офіцер, виконуючи вночі в прикордонному районі таку важливу місію, був беззбройний і налякався пістолета з гумовими кулями. Сподіваємось, що не доведеться виписувати якогось нишпорку з Білорусі чи з Польщі, щоб відновити події і з’ясувати істину. Прикордонники потрапляють нині в скрутні ситуації і здебільшого виходять з них з честю. А якщо десь хтось був неправий (згадуємо слова майора Козуба в редакції), то розібратися, сподіваємось, не складно, тим більше, що в районі все всім відомо, знають, хто чого вартий і чим займається. Олександр НАГОРНИЙ.
