...Несподівано він вхопив бабусю руками за шию, міцно стиснув і запитав:
— Кажи, стара, де ховаєш гроші?..
ХОЛОДНА ВОДА НЕ ОХОЛОДИЛА ГОЛОВИ Тетяна Назарук часто сварилася із своїм співмешканцем Олександром Гаїною. Особливо, коли були напідпитку. А з похмілля вони майже не виходили. Того осіннього дня знову посварились. — Що ти за господиня, коли досі мені їсти не приготувала!— кричав Олександр. — А з чого я тобі приготую? Давай гроші, то куплю харчів на ринку,— відбивалась Тетяна. — Звідки в мене гроші? Знаєш же, що я не працюю! Вони обоє ніде не працювали. Проживали у Ківерцях у хаті тітки Олександра. Господиня не раз намагалася вигнати п’яниць із своєї хати, але ті не йшли. У міліцію звертатись не хотіла, все ж таки якась рідня. Недавно з тюрми племінник повернувся. Хіба знову туди піде? — Я вчора сховав під ліжко майже півпляшки самогону. Де ти її поділа?— запитав Олександр. — Не бачила я ніякого самогону... — Брешеш, сама видудлила!— вдарив Гаїна співмешканку. — Кажу, не брала, значить, не брала,— схлипнула Назарук й почала похапцем одягатися. — Ти куди? — здивувався пияк. — Поїду в село Цегів до матері. Ми, правда, з нею давно посварені, але харчів таки дасть. Гаїна кілька хвилин мовчав, про щось розмірковуючи. Потім зрозумів, що Тетяна просто хоче від нього втекти, адже не раз погрожувала це зробити. — Нікуди ти сьогодні не поїдеш,— сказав рішуче. — У мене є інший план, де роздобути грошей. Вистачить і на горілку, і на харчі. — І що ж то за план?— скептично подивилась на нього жінка. — Коли стемніє, навідаємося до бабусі Неоніли Любинецької, у якої ми колись кілька місяців наймали кімнату. — Хіба в неї є гроші? — Певне, що є... А не знайдемо грошей, заберемо з кухні увесь її алюмінієвий посуд. У неї, сама знаєш, його до біса. — Так вона тобі його й віддасть. — Не віддасть, силою заберемо. Назарук спочатку відмовлялася йти до бабусі Неоніли, та, врешті-решт, погодилася... Хата сімдесятитрирічної Неоніли Любинецької стояла в садку, огороджена парканом, навпроти школи. Двері бабуся майже ніколи не замикала, хоч проживала одна. Вважала, що злодій чи інший злочинець до неї не піде, бо нічим не розживеться. Ні великих грошей, ні багатства не мала. А для добрих людей двері завжди були розчинені. Прожила, здається, немало на світі, але не знала, що є ще й люди-звірі. А, можливо, такі їй ніколи не траплялися. Коли Олександр та Тетяна відчинили двері, Любинецька в коридорі прала одяг. Побачивши колишніх квартирантів, люб’язно запросила їх у кімнату. — Певне, у вас до мене є якесь невідкладне діло, коли зайшли так пізно?— запитала, витираючи руки. — Заходьте. — Ми зараз і назад... Проходили повз вашу хату й вирішили зайти напитися води,— пояснив Гаїна. Бабуся знайшла півторалітрову пластмасову пляшку, налила в неї з-під крана води й простягла несподіваним гостям. — Пийте, вода холодна,— сказала Любинецька й попрямувала в кімнату. Гаїна два чи три рази ковтнув води, передав пляшку співмешканці й пішов услід за господинею. Уже в кімнаті бабуся озирнулася й побачила поряд колишнього квартиранта. — Я вважала, що ти з Тетяною уже пішов,— здивовано сказала Любинецька. — Тобі ще щось треба? — Треба?..— очі зробилися пронизливими і злими. Несподівано він вхопив бабусю руками за шию, міцно стиснув і запитав: — — Кажи, стара, де ховаєш гроші? — Які гроші?.. Звідки вони в мене?..— прохрипіла Любинецька. Грабіжник звалив її на підлогу й знову запитав те саме. Вона нічого не змогла відповісти, бо пальці бандита міцно стискали її шию... ЦІНА ЖИТТЯ — ДВАДЦЯТЬ ГРИВЕНЬ Довго розпитувати, де баба ховає гроші, не було часу, бо міг хтось із сусідів до неї навідатися. — Вимкни світло!— наказав Гаїна співмешканці, котра також зайшла в кімнату. Тетяна вимкнула світло. Бандит почав бити Любинецьку головою об підлогу. Потім піднявся й ще кілька разів вдарив її ногою, цілячись в голову. Бабуся перестала хрипіти й пияк зрозумів, що вона мертва. Знову увімкнули світло. Почали шукати у кімнаті гроші. Перекидали навіть постіль, вважаючи, що стара жінка могла їх і там сховати. Грошей не було. — Швидко склади весь алюмінієвий посуд, що на кухні, й будемо тікати. Ми й так тут довго затрималися. Тетяна знайшла в коридорі мішок, вкинула туди п’ять каструль та кришки до них, чайник, миску, кілька тарілок, інший алюмінієвий посуд. — Виліземо через вікно, біля якого ростуть дерева, а там городами махнемо додому,— сказав Гаїна. Він підхопив мішок, майже заповнений доверху, й кинувся до вікна, але воно не відчинялося. Трусонув раму сильніше, з брязкотом посипалося скло. Далі роздумувати не було коли. Сусіди могли почути підозрілий шум у бабиній хаті й прибігти сюди. Грабіжники кинулися до дверей. Вискочили з хати. Поблизу нікого не було. Хоча надворі вже стемніло, побігли на пункт прийому металобрухту. Здали увесь алюмінієвий посуд. Отримали двадцять гривень. У гастрономі купили ліверної ковбаси, батон, ще деякі продукти. На “точці” — так називали хату жінки, де частенько брали спиртне,— купили пляшку самогонки. Вдома черговою пиятикою відзначили вбивство знайомої бабусі... Наступного дня хтось із сусідів навідався до Любинецької й побачив мертву бабусю, котра лежала на підлозі в калюжі крові. Її голова та обличчя були дуже понівечені. Сусід потелефонував у Ківерцівський райвідділ внутрішніх справ. Злочинців розшукали досить швидко. Під час обшуку працівники міліції виявили закривавлені штани та кросівки Гаїни. У червоних плямах була й куртка його спільниці. Нелюди також залишили відбитки кривавих слідів на підлозі у кімнаті та кухні. Обох заарештували, порушили проти них кримінальну справу. Під час розслідування любителі чарки детально розповіли, як вчинили свій чорний злочин. Олександр нічого не приховував, та й важко було щось приховати. Здається, не дуже й хвилювався під час розмови із слідчим. У свої двадцять дев’ять років він уже кілька разів побував на лаві підсудних. Раніш його судили за різні крадіжки, угони автомобілів і мотоциклів, зберігання макової соломки, бійки. А все тому, що працювати не мав бажання. Гроші ж були потрібні на горілку та наркотики, з якими здружився давно. За висновком лікарів, Гаїна — хронічний алкоголік, крім того, перебуває на обліку в наркологічному диспансері. Наркотики та алкоголь зробили його злим і жорстоким. Крім них, більше нічого в житті його не приваблювало. У народі кажуть: яке йшло, такого й здибало. Двадцятитрирічна Назарук також не уявляла свого життя без спиртного. Уже була заміжня. Розлучилася. Хто кого покинув, невідомо. Молода жінка деякий час жила сама з трирічним сином Максимом. Працювати також не хотіла, хоча мала спеціальність кухаря. Потім здибалася з Гаїною. Тепер пиячили разом. Дитину нерідко залишали в хаті голодну й самотню. П’яний Олександр знущався із співмешканки, а одного разу дуже побив і Максима. За аморальну поведінку, постійне пияцтво, байдуже ставлення до малолітнього сина Ківерцівський районний суд позбавив Назарук батьківства. Тетяна не засмутилась, а зраділа. Дитину забрала до себе в село бабуся. Певне, тільки тому хлопчик залишився живим. Адже незабаром Назарук народила дівчинку. І ця дитина п’яниці була не потрібна. Допомогу, яку отримувала Назарук, як мати-одиночка, пропивала разом із співмешканцем. Дитина знову залишалась голодна і недоглянута. Дівчинка промучилася з матір’ю-п’яницею лише півроку й померла. Яке потрібно мати жорстоке серце, аби фактично позбавити життя власну безневинну дитину, яка тільки-но з’явилася на світ? Навіть хижак на таке нездатний! То хіба можна дивуватися, що заради двадцяти гривень двоногі звірі вбили беззахисну бабусю? Судова палата в кримінальних справах апеляційного суду області за жорстоке вбивство людини засудила Олександра Гаїну на тринадцять років позбавлення волі, Тетяну Назарук — на сім років. Конфісковано все належне їм майно. Під час суду Гаїна сказав: — Вбивати Неонілу Любинецьку я не хотів, просто мені потрібні були гроші... Борис ПЛАХТІЙ, Володимир КАЛИТЕНКО.
