«Бо лягає він у ясла, ніби у серця лягає» – написала… медсестра онкологічного диспансеру з Луцька

Одна із тих, хто ризикнув узятися за вічну тему, – лучанка Оксана Тарадюк (на фото). Для церкви Волинського престолу Богородиці УПЦ МП вона написала цілий вертеп. Сценарій дійства складається з багатьох сторінок, але читається на одному подиху. Навіть не віриться, що його автор — не знавець фольклору чи вчитель християнської етики, а працівниця такого серйозного лікувального закладу, як обласний онкологічний диспансер

Тамара ТРОФИМЧУК

Медсестра кабінету ендоскопії Оксана Тарадюк відома в лікарні як людина, котра пише гарні вірші. Про її вміння скласти римоване висловлювання на будь-яку тему колеги знають давно, адже багато кому пані Оксана присвятила поетичні вітання. Їх вона пише для іменинників та ювілярів на замовлення колег і друзів. Звісно, в час інтернету такі куплети можна знайти і в мережі. Але різниця між ними і тими, що належать перу пані Оксани, дуже велика. У мережі вони, як правило, штучні, без особистого ставлення до «героя дня». А в Оксани Тарадюк кожен рядок дихає теплом, симпатією і гумором.

Попри це, свою творчість авторка жартівливо називає «писаниною», хоча досягла у ній неабиякої майстерності. Скажімо, щоб створити присвяту знайомій людині, їй потрібно лише півгодини. І це не дивно, якщо знати, що римуванням пані Оксана займається все свідоме життя. Складати вірші почала ще у школі, не полишала і в юнацькі роки, а в зрілому віці стала майстром римованих адресів. Таких вітань за роки творчості у неї назбиралася ціла коробка з-під взуття! Всі віншування писані від руки, обов’язково чорною ручкою (іншою, каже, нема натхнення) і з дотриманням обов’язкової умови: потрібно знати адресата особисто і хоча би трохи симпатизувати йому. Якщо ні – відмовляється від замовлення, бо, швидше за все, нічого не вийде.
– Найважчим із того, що коли-небудь писала, був вірш для ув’язненого хлопця, – зізнається Оксана. – Про це попросила мама засудженого. Хотіла, щоб привітання з днем народження було від її імені. Довелося «входити в образ», уявляти, що пережила ця жінка, а потім передати все словами. Я дуже старалася, мама досі вдячна за той лист. А я дякую Богові, що дав можливість потішити когось там, де втіха особливо цінується.

Вірші для Оксани Тарадюк – спосіб відновити душевну рівновагу. Тим більше, що творчість завжди була стихією цієї жінки.

У коробці з-під взуття лежать вітання не тільки конкретним людям, а й цілим колективам — фірмам, аптекам, магазинам, ресторану «Корона Вітовта». Є в ній також римовані рядки про… медикаменти і дуже багато новорічних та різдвяних послань. До церкви Оксана Тарадюк ходить понад двадцять років, тож на тему духовності написала чимало. Вертеп, про який ми згадували на початку, теж не перший у творчому доробку. Через кожні два-три роки пані Оксана береться за новий сценарій. Каже, в країні змінюється ситуація, тож мусить іти в ногу з часом.
– Спочатку у нас були купони, потім стали гривні. Людям велося дуже важко. Був час, коли колядників у хату не пускали – не мали чим віддячити. І я про це писала у вертепі, щоб хоч якось підбадьорити господарів. Якщо казати чесно, вся моя писанина була тільки заради вдячних людських поглядів… Тому що я ніколи не вміла римувати за строгими літературними правилами. Завжди писала так, як веліла душа, як народ говорить.
В обласному онкодиспансері Оксана Тарадюк працює 33 роки, більшість із них – медсестрою кабінету ендоскопії, через який щодня проходить до 20 пацієнтів. З підозрою на онкопатологію люди їдуть сюди на консультацію з усієї області. На щастя, у багатьох випадках вона не підтверджується. І це дуже приємний момент у роботі лікарів та їхніх асистентів. А у вільну від прийомів хвилину колеги-медики стають першими слухачами та критиками написаного Оксаною. Ці невеликі літературні паузи корисні для медперсоналу, бо робота в диспансері не з легких: рак у наші дні вже не вирок, але все одно атмосфера в закладі особлива.

Тому майже кожного вечора ближче до півночі сідає за стіл і починає писати.

– Коли мене запитують, як я тут працюю, відповідаю: цілком нормально. Мабуть, це моє покликання – підтримати людину у важку хвилину, сказати їй щось обнадійливе, – каже медсестричка. – Маю знайому, яка давно прооперувалася з важким діагнозом, але, слава Богу, живе і працює. Одного разу вона сказала: «Ти знаєш, Оксано, якби не твої слова, невідомо, як би склалася моя доля». Тоді я зрозуміла, наскільки важлива в нашій роботі увага до кожної людини. Вона ніколи не буває марною.
Але й легкою не буває також. Тому вірші для Оксани Тарадюк – спосіб відновити душевну рівновагу. Тим більше, що творчість завжди була стихією цієї жінки. У шкільні роки вона захоплювалася музикою – навчилася грати на трьох інструментах! В юнацькі – демонструвала моделі у Будинку мод, аж 4 роки присвятила цій справі. Потім навчалася на курсах крою і шиття, опанувала машинну вишивку, писала пісні і виконувала їх на сцені обласного драмтеатру, була перспективною молодою авторкою співаної поезії. Вона і зараз має багато задумів, ця жінка з неспокійним серцем. Тому майже кожного вечора ближче до півночі сідає за стіл і починає писати. І знову переживає той момент піднесення, коли думка інтенсивно пульсує, а слова нанизуються, наче намистинки…

Уривок із цьогорічного вертепу Оксани Тарадюк

«Різдвяне вітання»
Автор
Так і нам потрібно, люди,
Повертати геть з дороги
З тої, що веде в нікуди,
З тої, що веде від Бога.

А спішити до Дитяти –
І сповнятись благодаті…
Хочеш щастя в житті мати?
Щастя – і в душі, і в хаті?

То подумай, що для тебе
Є цілком найголовніше.
Вже вирішувати треба,
Що людині треба більше.

Вічність треба чи мамона?
Тільки вічність в благодаті.
А то рвуться всі до трона,
Хочуть бути всі багаті.

Жид
Про багатство я все знаю,
Барель нафти править світом.
Стільки вже валюти маю,
Що не знаю, де й подіти.

Все збираю і збираю,
Маю хату і машину,
Яхти, золото, айфони
І вагони є бурштину.

В мене гроші різні-різні:
Євро, долари і гривні.
А хіба хто ж їх не хоче?
Це, мабуть, що тільки дивні.

Автор
Жиде, жиде, схаменися,
Бо ж хіба щастя у грошах?
Воно в мирі і любові,
Воно в людях є хороших.

На людей зважати треба,
Придивитись, розпізнати:
Хтось ночує просто неба,
Хтось роботу добру втратив.

Хтось субсидій ще не має,
Хтось не бачить, хтось не чує,
В дитбудинку хтось зростає,
В когось син в АТО воює.

Тому треба цінувати
Кожну мить життя земного,
З вдячністю усе сприймати,
Що б не було там у кого.

Небо мирне – сон спокійний,
Чиста совість – справжнє щастя.
Дар від Бога є надійний
Це – і сповідь, і причастя.

Основне – це віра сильна,
Нею ми спасатись будем,
Все контролювати пильно,
Ми ж нікого тут не судим.

Просто бачим: як ніколи,
Нашу церкву роздирають
Секти, єресі, розколи –
Це ж Ісуса зневажають.

Бо лягає він у ясла,
Ніби у серця лягає.
Світить він там світлом ясним
Тим, хто серце відкриває.

І тоді у нас потреба
Прославляти Немовлятко,
Зірку, що сія із неба,
І ту шопу, ніби хатку.

Пастушків, які вклонились,
І волхвів, що дари дали.
Люди славить не втомились,
Люди ці колядки склали.

Саме в ці святкові дні
Ми ось цим багаті,
Що урочисті пісні
Чути в кожній хаті.

Чути зблизька і здаля,
І чого ще треба?
Торжествує вся Земля!
Торжествує Небо!