ПРОБЛЕМИ ГАЗОВОГО РОДОВИЩА - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.41 € 32.34

ПРОБЛЕМИ ГАЗОВОГО РОДОВИЩА

“Газовидобувники труять природу в Локачах, а гроші платять у бюджет Львова, де зареєстроване газопромислове управління”,— нарікають люди...

Разом з державним інспектором екології та природних ресурсів Локачинського району Юрієм Ільчуком їхали на місцеве газове родовище. Мене спонукала до цього чергова і анонімна, до речі, скарга мешканки одного з поближніх від родовища сіл, котру отримала редакція, а Юрій Васильович виявив згоду допомогти без зайвих ускладнень стрітися з потрібними для розгляду тої скарги людьми. Перед виїздом я в кількох словах ознайомив його з суттю проблеми, про котру ішлося, і почув цілком прогнозовану відповідь, оскільки аналогічні скарги з підписами і без надходили в різні інстанції вже не раз, як не раз проводилися по них перевірки.

1. НА СКАРГИ ЛЮДЕЙ — ОПТИМІСТИЧНІ ВІДПОВІДІ

Вкотре ішлося про те, що газовидобувний промисел, який діє на родовищі, постійно забруднює довколишність шкідливими для здоров’я людей хімічними сполуками, і вкотре усі оті нарікання впиралися з другого боку в авторитетні висновки, з яких випливало: на теренах кілометрової санітарної захисної зони довкруж родовища рівень концентрації шкідливих хімічних сполук у приземному шарі атмосфери, як і у викидах промислу, не перевищує “гранично-допустимої норми”. Відтак, жодних скарг на підвищену хворобливість, що до неї начебто призводить ота забрудненість, бути не повинно. А коли вони є, то це, як висловилась одна із учасниць тих перевірок, наслідок “психозної ситуації”, котра свого часу виникла у зв’язку із величезним факелом, на якому спалювали на родовищі газ, названий газом регенерації.
Для мешканців довколишніх сіл назва ця тим часом нічого не говорила. Але молода жінка, яка при виїзді з Локач зупинила мої “Жигулі”, аби попутно дістатися додому в сусідні з родовищем Марковичі, на людину, що перебуває у стані психозу, а чи навіть під віддаленим впливом будь-якої “психозної ситуації”, схожою не була. Але прислухавшись до нашої з Юрієм Ільчуком розмови, несподівано сказала:
— Аби змога, аби я мала на те гроші, то вже би й завтра виїхала звідси геть. Бо тут, як часом вітер заверне, то і в полі своєму не маю чим дихнути.
Отже, багато що залежить для мешканців Марковичів, Міжгір’я, Манькова та Шельвова, котрі до родовища — найближче, саме від напрямку й сили вітру. А ще від того, на яку висоту підняв він та й погнав оті шкідливі викиди газовидобувного промислу, аби при певних умовах десь перетворились вони на “кислий” дощ, а десь і так, як є, притислися невидимою масою до землі, оскільки від повітря важчі. А що подекуди після цього, як у скарзі, котра покликала мене в дорогу, ідеться, чомусь задовго до осені жовкне і осипається з дерев листя і чомусь жухлявіє без надмірної спеки трава,— то хіба хто допитуватиметься через що?
Мені ж тої хвилини мимоволі пригадалося, що керівники району, з котрими пробував говорити на цю тему, розмови про шкідливий вплив промислу на здоров’я людей і довкілля чомусь начебто уникали. Радше було їм повідомити кореспондентові, що упродовж минулого року, наприклад, на родовищі видобуто 78,7 мільйона кубічних метрів природного газу, що тепер видобуток його загалом рівний майже 30 відсоткам тої кількості “голубого палива”, яку споживає за рік усенька наша область. І що електростанція, котра виробляє на родовищі струм, дає майже стільки електроенергії, скільки споживає її Локачинський, Іваничівський та Володимир-Волинський райони.
Цифри та порівняння справляють враження. Це ж он який вклад району в економіку держави! Але за емоційним, сказати б, насиченням не менше враження, хоч уже під іншим знаком, справляє і те, що із 2,5 мільйона гривень ренти, яку платить державі за промисел у Локачинському районі газопромислове управління “Львівгазвидобування”, позаяк воно розробляє родовище, локачинцям повертаються з Києва лише “якісь копійки”. Газовидобувники “труять природу в Локачах, а гроші платять за це у бюджет Львова”, бо саме там зареєстроване газопромислове управління. З цієї ж причини в бюджет Львова відправляло те управління деякі інші обов’язкові платежі. Дивна річ, але Локачинський район, який сидить на газовій трубі, за рівнем газифікації населених пунктів (із 54 “голубе паливо” мають лише 5) перебуває на останньому місці в області, оскільки своїх коштів бракує, а держава у нас для бідних — бідна. Керівництво “Львівгазвидобування” свого часу так багато обіцяло зробити для району, але обіцянки ті виконало, як і Юрій Ільчук зазначив, хіба що на процентів п’ятдесят. Отож, після великих сподіванок, які пов’язували тут із розвитком газовидобувного промислу, локачинці наразі “мають лише головний біль”.
Зрештою, про газове родовище та усе, що з ним поєднується, почути в коридорах локачинської районної влади можна багато. Але щойно назріває питання про дійсну чи надуману кимось начебто під впливом згадуваного вище “психозу” шкоду, що її завдає промисел здоров’ю людей, як настає “дипломатична” пауза. Або ж чується мудра порада походити “по селах біля родовища і послухати, що там люди кажуть”. Я довго не міг збагнути причини такої-от уникливості, аж допоки не згадав одну із публікацій про Локачинське родовище, яку було надруковано понад рік тому у нашій же газеті. Як повідомляла ця публікація, один ну дуже високого рівня обласний наш керівник “зауважив, що нагнітання напруги довкола Локачинського родовища не на користь загальній справі, воно породжене, можливо, політичними мотивами”. Війнуло від цього чимось уже знайомим. Перспектива бути звинуваченим кимось у тому, що дію “не на користь загальній справі” та ще й, можливо, з “політичних мотивів”, не тішила жодним чином.
Далі буде.
Петро БО ЯРЧУК.