ДУША МОРЯКА І ТАЛАНТ ХУДОЖНИКА - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

ДУША МОРЯКА І ТАЛАНТ ХУДОЖНИКА

поєднались у викладачеві Володимир-Волинського педучилища імені А. Кримського Федорові Сподинюку

поєднались у викладачеві Володимир-Волинського педучилища імені А. Кримського Федорові Сподинюку

ДІДУСЬ СЛУЖИВ НА КРЕЙСЕРІ ‘ВАРЯГ’
Картини цього художника із княжого міста доводилось бачити раніше. Про його біографію розповів мені місцевий краєзнавець Петро Заклекта. І ось ми сидимо у квартирі Федора Володимировича, нащадка нашого славного земляка з села Діхтів Володимир-Волинського району, який брав участь у бою на крейсері “Варяг”. Відразу впадає у вічі картина, створена Сподинюком, на якій зображений есмінець, а внизу напис: “Пам’яті дідуся — героя Хандрука Тимофія Кузьмича і всіх моряків крейсера “Варяг”. Її разом з іншими експонатами підготував Федір Володимирович на виставку, присвячену 100-річчю славетної події, організовану у міському історичному музеї.
— Тимофій Хандрук — брат мого дідуся Юрія по маминій лінії, і ми з його сім’єю дуже родичались. Тому про крейсер “Варяг” я намагався дізнатись якомога більше, — каже Федір Сподинюк.
Маленький Федір довгими вечорами, коли збиралися у селі на посиденьки, дослухався до розповідей тьоті Марії, дочки Тимофія Кузьмича, яка багато чула від свого батька. Більшість свого життя той провів у Діхтеві, останні роки доживав у дочки Уляни в селі Горичів. Народився, найімовірніше, 1883 року. Був найстаршим серед трьох братів. За призовом на початку дев’ятсотих потрапив у навчальний центр у Севастополь, звідки йшов розподіл на кораблі.
Його армійська стежка пролягла на крейсер “Варяг”, який за кілька місяців досягнув “Порт-Артура” у Жовтому морі. У той час моряк повинен був володіти двома, а то й трьома спеціальностями. Тимофій Хандрук, “вивчившись на кочегара”, за сумісництвом зайняв ще й пост артилериста. Коли розгорівся запеклий бій з японцями, був у гущі подій. Сили були явно нерівними. За кількістю і оснащенням японські кораблі у 7—8 разів переважали. Японці подали письмову петицію з пропозицією здатися. Але капітан Руднєв категорично її відкинув, давши наказ підопічним битися до останньої краплі крові. Коли виходу не було, вирішив потопити корабель. Броньовану фортецю полишав останнім, поцілувавши її штурвал. Ті 143 із 570 офіцерів і матросів, яким пощастило вижити на уцілілій канонерці “Кореєць”, взяли напрямок на Одесу. Їх, на щастя, підібрав англійський есмінець. Через кілька місяців пробились через два океани, Середземне і Чорне моря — і їх квітами і захопленими вигуками вітала Одеса.
Федір Сподинюк, який кілька разів у цьому приморському місті перечитував архівні документи, може годинами розповідати про той нерівний бій, з якого моряки, навіть отримавши поразку, вийшли справжніми героями. Усі вони, в тому числі і Тимофій Хандрук, були нагороджені Георгіївськими хрестами, після чого шлях проліг у Санкт-Петербург. Над членами екіпажу взяв шефство сам Микола ІІ, за вказівкою якого у царському залі для моряків був накритий святковий стіл.
А ОНУК ПІШОВ У ПІДВОДНИКИ
З раннього дитинства Федя мріяв про море. Ще не ходив до школи, коли першим серед сільських хлопчиків навчився плавати. Навіть топився один раз, але й це не відвернуло його від води. Дуже любив свята, коли мама одягала у моряцьку форму. Коли виріс, доля повернулась так, що він потрапив на флот, хоч за всіма даними його чекали артилерійські війська. Більше того, на підводний флот. Пройшовши справжній вишкіл у найсильнішому на той час учбовому центрі підводного плавання імені Кірова поблизу Санкт-Петербурга, потрапляє як торпедний електрик на атомний крейсер у Лієпаю в Латвії.
— Підводний човен, як мав можливість пересвідчитись, — це сильна зброя, яка має очевидні переваги над іншими. На відміну від надводних кораблів, може підійти близько до території і в будь-який момент нанести зненацька удар... Зізнаюсь, перше враження від човна було гнітючим, бо асоціювався із смертю, адже на своєму борту несе смертоносну зброю, — згадує свою нелегку службу Сподинюк.
Бувало, йшли в море на тривалий період. Відрізані від світла, сонця, свіжого повітря і всього того, що ми звемо землею, пропахлі промасленим спецодягом... Згадує добрі стосунки між членами екіпажу. Федя не раз брав там, під водою, у руки гармошку, яку привіз з далекої Волині. Запальна або лірично-журлива мелодія сприймалась під водою по-особливому.
Коли повертались у Лієпаю, тягнуло до всього живого, на природу. Саме тоді з’явилось нестримне бажання усі принади природи в усьому її розмаїтті передати у картинах. В його армійський “репертуар” ввійшли і “флотські” теми, і пейзажі, де на лугах буяє зелень, а на полях золотиться колос.
ХОБІ СТАЛО ПРОФЕСІЄЮ
Стіни двох кімнаток гуртожитку, де мешкають Сподинюки, прикрашені картинами, які, кожна по-своєму, приворожують глибиною, а разом з тим свіжістю і простотою сприйняття.
Талант до малювання, на думку Федора Володимировича, передався йому від тата, сільського трудолюба, який і в полі працював, і два хазяйства вів, і серед шахтарів відзначався своїми раціоналізаторськими здібностями. На малювання у нього вистачало рівно стільки часу, аби випускати на шахті “Комсомольський прожектор”, зрідка щось малював дома. Федір, повернувшись після трирічного плавання під водою на рідну Волинь, поновився в педучилищі, з дипломом якого згодом працював у загальноосвітній та художній школах Володимира-Волинського. Але найкраще реалізувати свої здібності зумів у рідному педучилищі, почавши викладати майбутнім педагогам. Образотворче мистецтво, композиція, скульптура, пластична анатомія, малюнок і живопис — ось те, що спочатку сам досконало вивчив на художньо-графічному факультеті Одеського педінституту імені Ушинського і передає зараз студентам. Разом з старшим наставником Олексієм Кумецьким доклав чимало сил, аби створити в педучилищі кафедру образотворчого мистецтва. Успіхи своїх учнів, які експонують власні картини на багатьох виставках, радують не менше, ніж те, що його роботи, виконані на замовлення, знаходять шанувальників у США, Австралії, Канаді.
Шкода лише, що нема у Федора Сподинюка майстерні, де б міг малювати не лише малого формату картини, а й великі полотна. Нею зараз служить маленька кімнатка в гуртожитку, де і проживає.
Алла ЛІСОВА.