ЩЕРБИЦЬКИЙ НЕ ПОМЕР, А ЗАСТРЕЛИВСЯ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.41 € 32.34

ЩЕРБИЦЬКИЙ НЕ ПОМЕР, А ЗАСТРЕЛИВСЯ

Колишній перший секретар Дніпропетровського міськкому КПРС Володимир Ошко у тижневику “Бульвар” за липень цього року заявив таке: “Щербицький не помер від запалення легень — він застрілився!”.

Колишній перший секретар Дніпропетровського міськкому КПРС Володимир Ошко у тижневику “Бульвар” за липень цього року заявив таке: “Щербицький не помер від запалення легень — він застрілився!”.
— Господи, а звідки у вас такі дані?— запитує кореспондент.
— Від його брата. Коли ми зустрічалися після смерті Володимира Васильовича, Борис сказав: “Трудно змиритися з тим, що Володі серед нас уже немає. Я ж прийшов до нього напередодні дня народження, хотів підбадьорити. І раптом взнаю, що він застрілився”. З таким болем, такою гіркотою і печаллю Борис Васильович проронив ці слова.
Щербицького на наступний день повинні були заслуховувати у Верховній Раді — про Чорнобиль. Брату він заявив: “Нізащо туди не піду”, — але не пояснив, як це збирається зробити...
При житті Брежнєва Щербицького рахували його наступником, позиції в нього були досить міцними. Адже земляцтво відігравало велику роль, і сьогодні теж відіграє. А потім до влади прийшов кадебіст Андропов і почалися партійні чистки. Тоді, пригадується, були розмови про три періоди: допетровський, петровський і дніпропетровський! Так ось, дніпропетровський зі смертю Брежнєва закінчився. А це відбилося на Щербицькому. Його почали тримати на дистанції, взяли, наче в капсулу. В 1981—1983 роках почали проганяти з високих посад близьких до Щербицького людей, а він нічим їм не міг допомогти. Зняли з посади кримського першого секретаря Мироненка, львівського — Добрика, дніпропетровського — Бойка та інших.
Володимир Петрович Ошко радить перечитати книгу “Володимир Щербицький — спогади сучасників”, яка вийшла в 2003 році. Ось що в ній говорять “сучасники”. Петро Тронько, зокрема, сказав: “Перед днем народження В.В. був пригнічений і в цей же день його не стало”. Борис Патон: “Хотів прийти на сесію і дати відсіч наклепникам. Хотів, але не зміг”. Валентина Шевченко: “15 лютого Щербицький сам зателефонував. 16 лютого о 10-ій ранку бурхливо відкрилася сесія Верховної Ради. О 17.00 взнала про смерть Володимира Васильовича”. Тоді й брат Щербицького Борис говорив інакше, ніж зараз: “Того, що трапилося з Володьою, ніхто не чекав. 16 лютого, напередодні дня його народження, ми поїхали до нього, замовили корзину квітів, хотіли першими привітати, але взнали, що наче із запаленням легенів він в лікарні. А ввечері його не стало”.
Анатолій Романенко, колишній міністр охорони здоров’я: “Таємниця його смерті залишається для мене не відгаданою. Думаю, він намагався втекти від самого себе...”.
Помічник Віталій Врублевський: “16 лютого при реєстрації на сесії він мав давати інтерв’ю телебаченню. Вранці поснідав, сказав, що погано себе почуває, на сесію не піде (про запалення легень не говориться). І настала фатальна хвилина. Як сильна людина, він сам виніс собі вирок, без всяких скидок: він більше не хоче жити”.
У цій книзі є ксерокопія документа, написаного власноруч Щербицьким.
Ось його зміст: “Дорога Радуся!
1. Це всі наші багатолітні збереження — 55—60 тисяч карбованців у сейфі, якими ти повинна мудро розпорядитися (мама, ти, діти).
2. Ордени, медалі, грамоти, військовий пояс, польову сумку і військову фуражку — прошу зберегти як сімейну реліквію.
3. Пістолети іменні, котрі потрібно зробити небоєздатними,— також. Все інше — потрібно здати.
4. Рушниці подаруй друзям. Карабін — поверни МВС.
У всьому іншому розберись, будь ласка, сама. Друзі допоможуть. Цілую тебе, моя дорога, міцно. В. Щербицький”.
Якщо уважно прочитати — то це передсмертний заповіт. Ну хто б почав таке послання писати, збираючись лікуватися або за рік-два до смерті. Щербицький пішов з життя свідомо, попрощавшись з дорогими людьми. Тут важко не погодитися з тим, що сказав його рідний брат. Володимир Васильович поснідав і пішов у свій кабінет, де прийняв рішення і тут же його здійснив. Його вже не стало о 12—13 годині.
Борис Щербицький стверджує, що ніхто йому не може показати офіційного медичного бюлетеня, де повинні бути зафіксовані початок і кінець хвороби: температура, пульс, тиск, затруднене дихання. Пам’ятаєте, як це було в Леніна і в Сталіна. Чому у вождів вказані прізвища лікуючих лікарів, у висновку підписи академіків, а тут нічого? Адже мова йде не про кого-небудь, а про керівника, хоча і колишнього, 50-мільйонної країни.
Його довели нападками, наклепами про рахунки в швейцарських банках. І він, як солдат в окопі, зранений, оточений ворогами, підірвав себе останньою гранатою...
Історія смерті Володимира Щербицького свідчить, як на найвищих щаблях партійної піраміди вміло доводили людей до самогубства. Брехливі наклепи, подвійна мораль, кар’єризм, цинізм, таємне стеження — багатьох комуністів заганяли в могили. Навіть істинну причину смерті засекречували.
Боялися правди. Але рано чи пізно все таємне стає явним. Розкривається справжнє комуністичне минуле.
Всеволод КУТІВСЬКИЙ.