Юрій Зубатюк повернувся з тюрми восени. Майже чотири роки відсидів за гратами. Прийшов до матері...
ЗА ГРОШИМА ДО МАТЕРІ, НАЧЕ В БАНК Юрій Зубатюк повернувся з тюрми восени. Майже чотири роки відсидів за гратами. Прийшов до матері, котра проживала в Луцьку у двокімнатній квартирі на дев’ятому поверсі. Мати Тамара Єфремівна хоч і знала, що син непутьовий, але все одно зраділа, що повернувся живим. Відбував покарання Юрій за крадіжки, а злодієм зробили його горілка та наркотики. — Чим думаєш тепер зайнятися?— запитала мати. — Відомо чим... Буду працювати, як і всі нормальні люди,— пообіцяв Юрій. — Мені ж уже двадцять шість років. — Тоді поселяйся в одній кімнаті, а я в другій. Так і будемо жити вдвох, доки собі ще одну дружину не знайдеш. Можливо, друга тебе терпітиме,— порадила мати. — Думаю, у тюрмі нелегко було, тепер, мабуть, кинеш губити себе наркотиками та й про крадіжки забудеш. — Все! Я зав’язав і красти, й наркотики та горілку вживати... — Слава Богу! — зраділа мати, хоча розуміла, що не все так просто, як син каже, бо ж не легко себе перебороти, треба мати силу волі... Одного дня мати-пенсіонерка поїхала на дачу у село Гаразджа. Юрій залишився вдома. Пробула вона там майже до вечора. Свою кімнату замкнула на ключ, бо хоч і вірила сину, але все ж таки відчувала, що він здатний на все. Адже не так просто і легко відмовитися навіть від давніх звичок. Залишившись у квартирі сам, Зубатюк посмикав двері у материну кімнату, але відчинити не зміг. Довго розмірковував, як туди влізти. Передбачав, що у матері там сховані гроші, інакше навіщо б замикала й ключа забирала із собою. Знав, що, крім пенсії, вона підторговувала й на ринку. Зубатюк через вікно із своєї кімнати, ризикуючи зірватися з дев’ятого поверху, дотягнувся до балкона материної кімнати. Поспішати не було куди. Знав, що мати не скоро повернеться. З балкона відчинив двері й опинився у кімнаті. Він перевірив стіл та тумбочку, зазирнув у шафу. Там оглянув увесь одяг. В одній з кишень материного пальта знайшов триста гривень. Зрадів, як мала дитина, котра побачила нову іграшку. Сховав гроші до кишені й тим же шляхом повернувся до своєї кімнати... Тамара Єфремівна прийшла додому під вечір. Відімкнула двері своєї кімнати. Одразу помітила, що тут хтось побував. Деякі речі були розкидані або лежали не на тому місці, де їх залишила. Кинулася до шафи. Грошей у кишені пальта не було. — Юра, гроші із шафи ти забрав?— запитала, хоча й так знала, що він. — Звичайно, я... — А в кімнату як вліз? Двері, бачу, цілі, замок також. Зубатюк не хотів говорити, як проник у материну кімнату. Певне, вважав, що туди доведеться лізти ще не один раз. Навіщо ж видавати секрети? — Поверни мені гроші негайно! — почала вимагати. — Грошей у мене вже немає. — Де ж ти їх подів? — Купив наркотиків... Знаєш, як довго я їх не вживав. За гратами їх не давали. — Я зараз піду в міліцію й ти знову там опинишся,— погрозилась пенсіонерка. Син підняв голову, подивився на матір: — А, може, не треба? Гроші я десь роздобуду й поверну. — Де ж ти їх роздобудеш? Знову підеш красти? — Це вже діло моє. У міліцію Тамара Єфремівна не пішла. Шкода все ж таки було сина, та й сподівалася, що він гроші поверне. Може, піде працювати... П’яницю та наркомана не так легко змусити працювати. До безділля він уже пристосувався. Робота його не цікавить. Не намагався влаштуватися куди-небудь і Юрій, хоч мав спеціальність столяра. Ось так і бродив вулицями міста без діла. А гроші знову крав у матері. Двісті гривень знайшов у гаманці. Гаманець лежав на стільці, прикритий одягом. Згодом потягнув ще сто гривень. Ці гроші пенсіонерка сховала під подушку у своєму ліжку. Знайшов і там. Мов пес, відчував їх нюхом. Недаремне в народі кажуть, що від домашнього злодія нічого не сховаєш. Коли грошей не стало, Зубатюк почав виносити й продавати за безцінь домашні речі. Встиг вкрасти електроміксер, балонову куртку, дороге пухове одіяло. Гроші витратив на наркотики. Врешті-решт, Тамара Єфремівна не витримала й звернулася в міліцію... КЛЮЧ ВІД КВАРТИРИ СУСІДКИ Юрій Зубатюк того ранку зайшов до свого друга Валерія Пазура. Приніс пляшку горілки. Розпили її вдвох, потім почали грати в карти. Сиділи біля вікна, час від часу кидаючи погляд на подвір’я. — Подивися, хто пішов?— кивнув Зубатюк до Пазура. Валерій подивився у вікно. — Наша спільна сусідка Віра. Мабуть, на ринок подалася. А вона тобі нащо? — У мене є ключ від її квартири,— повідомив Юрій. — Може, подивимося, що в неї цінного? — Звідки в тебе ключ?— здивувався Валерій. — Колись її чоловік напився до безтями й простягнувся на сходинках під’їзду. Поруч лежав ключ, певне, випав з кишені. Я його підібрав на всякий випадок. Знав, що колись може знадобитися. — Ходімо,— одразу погодився Пазур... П’яниці відімкнули квартиру сусідки. Кинулися нишпорити по кімнатах. Грошей не знайшли. У велику сумку, котру мали з собою, вклали жіночі шубу, дублянку, куртку, шапку, чимало інших речей. Зубатюк взяв невеликий кольоровий телевізор “Горизонт”. Злодії тихо вислизнули з квартири, відійшли від будинку й зупинилися біля дороги. — Ти стій тут, а я перебіжу на стоянку таксі,— сказав Зубатюк й поставив телевізор біля сумки. — Біжи, та не затримуйся. Стоянка таксі була неподалік ЗАГСу. Юрій підійшов до водія “Мерседеса”, запитав: — На Завокзальний ринок підкинете? Водій подивився на високого, худого, неохайно вдягнутого молодого чоловіка й поцікавився: — А гроші маєте? — Не турбуйтеся, я добре заплачу. Біля одного з будинків на проспекті Соборності Зубатюк попросив зупинитись. В “Мерседес” сів Пазур. Сумку поклали в багажник. Телевізор залишився у салоні. Коли приїхали на Завокзальний ринок, Зубатюк попросив, аби водій трішки зачекав. — Зараз я принесу вам гроші,— Юрій взяв телевізор й кудись зник. Пазур залишився в салоні. На ринку Зубатюк підійшов до чоловіка, котрий продавав картоплю й запропонував йому купити телевізор. — Скільки за нього хочете? — Тридцять п’ять гривень. — Чи не надто дешево? Може, він зіпсований?— сказав покупець. — Треба перевірити. — Гроші терміново потрібні, тому й продаю за таку ціну. Виявилося, що чоловік живе неподалік. Зайшли до нього на квартиру. Телевізор працював нормально. Покупець розплатився. Коли обидва спустилися сходами й вийшли з під’їзду, їх затримали працівники міліції... Тим часом водій “Мерседеса” чекав плати від дещо дивних, як йому здалося, пасажирів. — Щось довго немає вашого друга,— сказав до Пазура. — Минуло вже більше двадцяти хвилин. А мені й за простої пасажири платять. — Зараз Юрій повернеться й отримаєте за все,— заспокоїв Валерій. Несподівано дверцята “Мерседеса” відчинилися й замість Юрія у салон сів працівник міліції. Нічого не кажучи, він блискавично завернув Валерію руки за спину й одягнув наручники. — В чому справа?— запитав розгублений водій. — Поїхали в Луцький міський відділ внутрішніх справ,— наказав міліціонер. — Там про все дізнаєтеся. У відділенні Пазур побачив Зубатюка і все зрозумів. Обох затримали. Проти квартирних злодіїв була порушена кримінальна справа. Під час слідства Зубатюк та Пазур нічого не приховували. Та й що приховаєш, коли впіймалися фактично на гарячому. Так воно й мало закінчитися. Наркоман із семирічним стажем Зубатюк та хронічний алкоголік Пазур знову опинилися на лаві підсудних. Луцький міськрайонний суд позбавив волі Юрія Зубатюка на чотири роки, Валерія Пазура — на три роки. Їх примусово лікуватимуть в місцях відбуття покарання. Зубатюка — від наркоманії, Пазура —від алкоголізму. Обидві хвороби набуті добровільно. Отож, і скаржитися немає на кого. Крім, звичайно, самих себе. Віктор ОСТАПУК, Володимир КАЛИТЕНКО.
