Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
У найбагатшій столиці світу з… 12 бутербродами

Волинь-нова

У найбагатшій столиці світу з… 12 бутербродами

Туристичні нотатки нашого позаштатного кореспондента, яка за три дні встигла побувати у трьох найгарніших містах Європи — ​Кракові, Відні, Будапешті

Ще донедавна єдиною європейською державою, яку мені пощастило бачити, була Польща. Життя змусило тричі їздити туди на заробітки, тож маю багато польських друзів, які досі телефонують, запрошують у гості. Я роками збиралася до них і все не могла цього зробити. Аж поки син Михайло з товаришем зі Ржищева Горохівського району Ігорем Василюком не стали студентами Ягеллонського університету, і вже на їхнє запрошення таки поїхала за Буг


 


Леся ВЛАШИНЕЦЬ


На гостинах у королівському Кракові
Почувши про бажання сина подарувати мені ще й мандрівку до Австрії, Угорщини і в Татри (польські Карпати), насамперед подумала про кошти. Суми уявлялися фантастичні, тому спершу ввічливо відмовлялася. Але, як виявилося, даремно, бо підприємливі європейці періодично тішать туристів вигідними акціями. Тому дорога до Відня в обидва боки на двох обійшлася нам лише у 70 злотих (приблизно 420 гривень), а до Будапешта — у 72.



Дорога до Відня в обидва боки на двох обійшлася нам лише у 70 злотих (приблизно 420 гривень), а до Будапешта — у 72.



Першою зупинкою був Краків. Приїхали туди вночі, але серед сяючого вогнями мільйонного міста кипіла робота: комунальники прибирали, дорожники на­носили розмітку для пішоходів на переходах. До речі, у Польщі немає поняття «автомобільний затор». Застрягнути у ній і тим виправдати запізнення на роботу — нонсенс. Автобуси і трамваї ходять із точністю до хвилини. Розклад вказано на електронних табло біля чепурних зупинок-павільйонів. На дорозі кожен має місце: автобуси, трамваї, велосипедисти їздять своїми смугами. А скільки світлофорів для пішоходів! На тих поодиноких диваків, які намагаються перебігти вулицю на червоне світло, поляки дивляться скоса.
Прогулюючись містом, дізналася, що недавно у Кракові з’явилися симпатичні голубі трамваї, які відразу ж назвали «краков’ячками». Квитки у чистих салонах «продає» автомат, який «вписує» час посадки пасажира, тривалість їзди і оплату за неї. Вартість проїзду є похвилинною і недешевою. Штраф для «зайців» — 100 злотих. Уникнути його неможливо. Окрім контролерів, пильною є й громадськість.
Загалом Краків дуже гостинний і затишний. Стиль життя міста, яке зуміло зберегти найдревніші пам’ятки архітектури, так і хочеться назвати королівським. Про побожність поляків свідчать десятки гостроверхих костелів. Найгарнішим із них мені видався Маріацький. За однією з легенд, дві його вежі будували брати. Старший звів свою швидше, але вежа брата була міцнішою і могла стати вищою. Із заздрості той убив молодшого, але покаявся у скоєному і кинувся з недобудованої висоти на каміння площі. Міська влада постановила назавжди викреслити згадку про братів, які заплямували святу справу гріхом гордині. Але недобудовану вежу для повчання нащадкам вирішили залишити такою, як була, тільки зробили на ній покрівлю.
Гордість Кракова — замковий комплекс на пагорбі Вавель. Королівський замок на березі Вісли вражає розкішшю. У місцевих музеях немає табличок, які забороняють туристам торкатися до експонатів. Всюди відчувається повага до людини, її почуттів. Неможливо було стримати сльози на площі Гетто, де у пам’ять про загиблих євреїв поляки поставили 70 металевих крісел.
Найвелелюдніше місце у Кракові — Ринкова площа. Важко передати словами аромати, що наповнюють її. Тут пригощають гостей десятками страв польської кухні. Я не відмовилась би знову поласувати кебабом (велика кругла булка, начинена смаженою свининою, помідорами, капустою) і запіканкою по-королівськи (булка завдовжки 30 сантиметрів зі смаженими ковбасками, сиром, овочами в пікантному соусі). Запити все це можна глінтвейном зі знаменитих винних підвалів. Запитаєте про ціни? Вони цілком прийнятні навіть для найбідніших туристів, не кажучи про поляків.
…Дивилася на карети в кінних упряжках — ще одну «родзинку» Кракова, на качок у спеціальних фонтанах, годувала з рук лебедів на Віслі, всюдисущих голубів, які аніскілечки не бояться людей… А в одній із вітрин побачила великий український прапор, на ярмарку на центральній площі — синьо-жовті українські сувеніри.


Імператорська резиденція в столиці Австрії відкрита для всіх цілодобово
І от ми з Михайлом у фешенебельному двоповерховому автобусі їдемо у найбагатшу і найдорожчу столицю Європи — Відень. Мусимо прожити там, маючи лише 12 бутербродів, пляшку води та 50 євро у кишені. Їдемо всю ніч — нас ніхто не зупиняє. Митниць немає, про те, що в’їжджаємо в Чехію, потім — в Австрію, дізнаємося лише із написів на вказівниках широчезних автобанів. Аж прикро, що ніхто й не глянув на ту жадану Шенгенську візу у паспорті. Зупинялися хіба що, аби водій заплатив за проїзд по шосе.
У місто-мрію прибули, коли Відень ще солодко спав. Можна було, звісно, зачекати першого ранкового трамвайчика, але навіть найдешевший пасажирський транспорт на двох коштував би понад 4 євро. Гроші чималі, тому 2 кілометри з околиці до центру йшли пішки. Морозяного ранку на тротуарі мало бути слизько, але я жодного разу не підсковзнулася, бо бруківка покрита невидимою сумішшю, від якої не залишається ні болота, ні піску.


Роздивляючись біле місто (переважна більшість будинків молочного кольору), найперше попростували до знаменитої резиденції імператорської родини Габсбургів Шенбрунн. На територію палацу, яку називають імперією в імперії, безперешкодно входимо о 6-й ранку. Всі ворота, хвіртки, брами тут відкриті цілодобово. Гуляйте, люди, коли і скільки хочете – насолоджуйтеся граціозністю скульптур, витонченістю альтанок, фонтанів у парку, що розкинувся на десятки гектарів. Не знаю, чи вдалося б упродовж дня обійти майже 2000 кімнат палацу з бібліотекою імператора Карла VI, але зустріти зимове сонце на найвищому плаці імператорського палацу, чути годинник міської ратуші нам вдалося. Це казково гарно і незабутньо!
Знову пішки мандруємо старовинними вулицями до ще однієї «знаменитості» – палацу Бельведер. Це дві величезні будівлі, а між ними – мальовничий сад з унікальними скульптурами і ставками. Звідти йдемо у «серце» столиці – до собору святого Штефана. Його південна башта торкається неба 136-метровим шпилем. Усередині дуже гарно, хоч і темнувато. Віденці кажуть, що готика покликана підкреслювати велич Бога і смирення людини перед Ним. Дуже хотілося побувати у катакомбах під собором, де в гробницях покояться тіла імператорів, подивитися на «чумну» яму, в яку під час епідемії скинули 11 000 тіл… Але екскурсія туди коштує чимало.
Не зважаючи на пронизливий холод, ми побували біля будівель Парламенту, Віденської опери, у Музейному кварталі. Поміж тим на всюдисущих ярмарках один за одним з’їли привезені з Кракова бутерброди. Не обминули й прилавок із глінтвейном. 200 грамів цього гарячого напою коштує 2 євро, але коли ще буде нагода скуштувати справжнє віденське вино! Після восьми годин безупинної прогулянки зайшли перепочити у кафе. За дві кави заплатили 5 євро, однак сиділи за нею дві години. І не лише ми. У кав’ярнях віденці люблять працювати за комп’ютерами, вести ділові розмови. Поміж тим, дивлячись на цінники, думалося: «Це ж скільки потрібно заробляти, щоб дозволити поїсти у такому затишному місці? Тут звичайнісінька сосиска із соусом коштують 3,50 євро, суп і шніцель – більше 16 євро».
При цьому у Відні ви не вирізните бідних серед багатих. Столиця Австрії подивує вас елегантністю і вишуканістю, починаючи від архітектури і закінчуючи зовнішнім виглядом жителів. Послухати Моцарта, Штрауса, Гайдна, Бетховена, які творили саме тут, може навіть бідний студент чи турист, бо квиток на «гальорку» у Віденській опері продається за 3,50 євро (у партері коштує 300). Місця «стоячі», але високе мистецтво варте того, аби потерпіти незручності.


Про Будапешт і віру в заможну Україну
Уночі – їдемо, вдень – мандруємо. Поспавши декілька годин після Відня, ледь встигли зробити бутерброди для нової подорожі – до Будапешта. Приїхавши сюди спозарання, передчуваємо радість від нових вражень і вважаємо себе багатими, обмінявши 20 євро. Вийшло трохи більше 12 тисяч форинтів. Ще не знаємо, що цих грошей вистачить лише на дві кави і дві пляшки вина, щоб почастувати друзів в Україні. Але що ті гроші порівняно з романтикою?!



Столиця Австрії подивує вас елегантністю і вишуканістю, починаючи від архітектури і закінчуючи зовнішнім виглядом жителів.



Знову пішки йдемо з автовокзалу до центру. Мандруємо найстарішою частиною міста, милуємося витонченою різьбою на будинках, мозаїчними візерунками на готичних вікнах і дверях. Щоб побачити з 235-метрової висоти срібні від світанкової зорі Дунай і місто, піднімаємося на гору Геллерет. Зупиняємося на кожній терасці не тому, що втомилися, а щоб частіше звернути погляд на небачену красу. Ввечері, переборюючи біль у ногах після 30-кілометрових піших прогулянок, піднімемося сюди ще раз, аби запам’ятати Будапешт і Дунай вже золотими від ілюмінації.
На противагу діловому Відню і шляхетному Кракову Будапешт пам’ятатиметься веселим, «емоційним» містом. Древнім класичним будівлям тут не заважають руїн-бари — сучасні заклади відпочинку, які молодь облаштовує в підвальних приміщеннях, зробивши лише поверховий ремонт. Із цікавістю ми попили чай у котокафе в компанії чистеньких котів і кішок. Такі заклади в Угорщині користуються попитом. У них самотні люди почуваються не такими одинокими, діти вчаться любові до тварин, а знервовані персони знімають стрес, коли гладять пухнастиків.
Найгарнішим серед будівель є Парламент, що має 691 кімнату, 88 скульптур і 40 кілограмів золота в декорі. А найсумніше місце у Будапешті – пам’ятник «Бронзове взуття» на Набережній, де фашисти розстрілювали євреїв. Людей ставили у ряд над водою, наказували роззутися, зв’язували ланцюгом і стріляли в першого, який тягнув за собою всіх інших. Над 60-ма парами вилитих із бронзи чоловічих, жіночих, дитячих черевиків, здається, плачуть навіть чайки.
…Повернулися у Краків, перекочували з автобуса в автобус, щоб побачити ще одне диво світу – Татри з їх мальовничими вершинами і туристичними місцями, ідеально підготовленими для вибагливих мандрівників-європейців. Піднявшись у містечку Закопане фунікулером на гору Губаловка, погуляли чотири години серед снігів і ялиць, намилувалися краєвидами і лижниками-екстремалами. Там я закохалася у кожну вершину. У велелюдному товаристві щасливих людей вони ще прекрасніші!
На жаль, у цій незабутній мандрівці було і те, що прикро вразило. У центрі Кракова кілька разів почула нецензурщину, мовлену… українцями. Прилетівши до кордону польськими дорогами, від Шегинь до Львова наш автобус буквально повз по вибоїнах і ямах. На автовокзалі було брудно, неприємний чоловічий голос диспетчера різонув повідомленням про те, що один із рейсів відміняється, а що робити пасажирам – не повідав, прибиральниця вилила брудну воду з відра прямісінько на платформу…
І все ж спіймала себе на думці, що засумувала за Україною, яку асоціюю найперше з рідним містом, колегами та друзями. І згадала, що саме в цей час на центральній площі Кракова звучить мелодія. Вона лунає з Маріацького костелу. Краківчани кажуть, що у ці хвилини потрібно загадати бажання, і якщо трубач гляне вниз і махне комусь рукою, воно неодмінно здійсниться. Мені тоді теж здалося, що маленька постать махнула рукою, щоб здійснилася мрія всіх українців про мир у нашій державі. Хай він нарешті настане і Україна утвердить своє призначення бути духовною і заможною.



Пам’ятна мить у чарівному куточку засніженого Відня.



«Дивлюся на карети у центрі Кракова і почуваю себе панею».


 


 

Telegram Channel