СЕЛО ПЕРЕСЕЛИЛОСЯ В ІТАЛІЮ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.67 € 32.30

СЕЛО ПЕРЕСЕЛИЛОСЯ В ІТАЛІЮ

Півтори сотні жителів села Литовеж Іваничівського району перебуває на заробітках в Італії, а своя родюча земля заростає бур’янами... — Болить душа, коли на те все дивишся, – каже один з найстаріших жителів Литовежа Іван Сидорович Шалапай.

Півтори сотні жителів села Литовеж Іваничівського району перебуває на заробітках в Італії, а своя родюча земля заростає бур’янами

ЧОМУ ОБЛОГУЄ ЗЕМЛЯ?
Кожен, кому доводиться їхати трасою Ковель – Жовква, неодмінно зверне увагу на поля, які передують нововолинським дачним ділянкам, розміщеним побіля самого Західного Бугу. Великі угіддя тут знаходяться в полоні бур’янів, будяків і чортополоху.
— Дійсно, вже кілька останніх років фактично земля облогує. Із майже 1,5 тисячі гектарів орної землі лише 80 гектарів у людей на руках. Із 680 пайовиків села тільки 36 чоловік виявили бажання взяти землю, — говорить сільський голова Литовежа Микола Кривонюк. – 300 гектарів невитребуваних паїв взяв в оренду голова СВК “Вільна Україна” Володимир Шкарадюк. Незначну кількість землі орендують кілька чоловік. Ото і все. Не хочуть люди брати землю, — сумно резюмував сказане сільський ватажок.
У Литовежі з давніх-давен жили господарі. Місцина приваблива в усіх відношеннях. Гарні краєвиди, річка, місто недалеко, грунти – чорноземи, родючі. Що ж сталося у споконвічно землеробському Литовежі?
Усі добре пам’ятають не такий вже далекий час, коли колгосп імені Кірова, бувши тричі мільйонером, славився врожаями. На трьох фермах утримувалось півтори тисячі великої рогатої худоби, велике дійне стадо. Коні, вівці, свині, птахоферма…
Коли почались реформи на селі, колгосп Кірова розділився. Як довелось почути і під час розмови у сільській раді, і з литовежцями, отой поділ і став початком великого краху. Стало два підрозділи — кооператив “Над Бугом” та ТзОВ “Прибужжя”, що внесло розлад у єдиний господарський комплекс. Аби врятувати ситуацію, почали брати кредити, позаставлявши у банку худобу, техніку. Закінчилось все тим, що податкова продавала все, що можна, “з молотка”. 2001—2003 роки якраз стали роками остаточного занепаду і розвалу колись міцного господарства — від нього залишились, окрім забур’янених полів, порожні запущені ферми, складські приміщення.
— Слава Богу, уцілів млин, потрапив у хазяйські руки. Обіцяють добрі люди взяти в оренду тракторну бригаду, — каже секретар сільської ради Любов Музика і з сумом додає: — Якісь “обвальні” часи настали для села… Не зуміли вберегти напрацьоване десятиліттями. Фактично через фінансову яму кооператив “Над Бугом” вже ліквідувався, товариство “Прибужжя” – на шляху до цього. А тепер люди відмовляються брати землю. Кажуть, нічим обробляти: техніка дорога, пального і міндобрив не докупишся…
— Болить душа, коли на те все дивишся, – сказав один з найстаріших жителів Литовежа Іван Сидорович Шалапай. - Чому розвалили колгосп? Як почали ділитися і міняти керівників — все пішло прахом. А чому люди не беруть землі? Бо робити не хочуть — шукають легшого “хліба”, — відверто говорить ветеран.
СПЕЦІАЛЬНИЙ РЕЙС ЛИТОВЕЖ—РИМ
—Легкого шукають хліба, чи не дуже й легкого, — говорить секретар сільської ради Любов Музика, — але те, що у нас значна частина мешканців села знаходиться на заробітках, — це факт. Коли готувались списки на минулі вибори, то з півтори тисячі жителів вже тоді майже 150 чоловік, переважно жінок, перебувало в Італії. Є в нас і люди, які регулярно здійснюють поїздки у цю країну – возять заробітчан, передають усе необхідне в обидва боки. Свого часу Ростислав Куровський з дружиною теж працювали в цій екзотичній країні. Тепер надає транспортні послуги своїм землякам.
Найбільш дієздатна, можна сказати, частина населення з Литовежа перебуває за кордоном. Дітей виховують дідусі, бабусі. Періодично приїжджають в рідні домівки, побудуть, подивляться – і знову в дорогу. Старші литовежці невесело жартують, що їх село перебралося в Італію, можна там свою колонію відкривати.
— А чи не збираються тут, біля землі працювати, вкладати зароблені гроші? – запитую я у сільського голови Миколи Кривонюка, який достеменно знає майже кожен двір у Литовежі, бо працює на цій посаді вже друге скликання.
— Ви знаєте, поки що пропозицій таких від людей, які заробили копійку за кордоном, не надходило. Більшість з них, правда, облаштовує власні оселі. Ось хіба що Ростислав Куровський заговорював про те, аби відкрити дитяче кафе. Було б непогано…
Праця селянина завжди була нелегкою і неприбутковою. Недарма кажуть, що на землі не розбагатієш. А тепер тут нема навіть елементарних умов для господарювання.
ГОСПОДАР ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДО ЗЕМЛІ?
Іван Сидорович Шалапай, про якого я згадувала, має право сказати, що люди шукають легшого хліба. Він — корінний литовежець, який все життя пропрацював на шахті №9. А потому – ще сім років був їздовим у колгоспі, його сім’я, як висловився, прожила п’ятдесят років на п’ятнадцяти сотках землі. Можливо , і так би далі було, якби не збіг багатьох обставин. По-перше, покійна сестра Івана Сидоровича Ганна Харевич заповіла йому свою частку паю у три гектари. Що з ними робити? Підказала дочка Галина Лищенюк, яка теж працювала у гірничій галузі, але село любила.
— Хтозна, як би склалось у нас життя, — каже Галина Іванівна, — якби доля не звела мене з Євгеном Йосиповичем Колачем, відомим фермером, відданим своїй справі землеробом. Приїжджаючи до подруги у село П’ятидні, я бачила, як він господарював, з якою любов’ю йшов на своє поле, як годинами розповідав про культури… Окрім того, побувавши у Німеччині з своїм чоловіком Віктором Мілентійовичем і побачивши, як працюють там, вирішила спробувати.
— До тітчиного паю взяли ще стільки землі в оренду і почали господарювати. Торік з 60 соток цукрових буряків отримали 25 мішків цукру. Добре вродили зернові – насилу збули, — прилучається до розмови Віктор Мілентійович. – Одноосібнику це непросто зробити.
Але дружина зауважує, що в цьому році нема таких проблем. Дивлячись на дорідне зерно на їхньому полі, люди просять продати на насіння.
— І справді, цього року пшеничка вродила на славу, — каже старійшина сім’ї Іван Сидорович. — Колос на долоню. Сподіваємось на врожай не менше 60 центнерів з гектара, аби лиш градобій не вибив. До речі, тригектарну її площу засіяли насінням, взятим у того ж таки Євгена Колача. Подають добрі види на врожай і інші культури.
Свого часу Віктор Мілентійович через економічні проблеми в АТП, де працював водієм, змушений був поїхати за кордон. Прижився у місцевого фермера на тваринницькій фермі. Згодом, ввійшовши в довіру тамтешніх хазяїв, покликав сина Івана, який на той час закінчив економічний факультет МГУ. Саме завдяки багаторічній праці у Німеччині Іван і допоміг сім’ї фінансами, аби купити необхідну техніку. Зараз у них – для обробітку землі: трактор Т-40, вантажний автомобіль ЗІЛ-130, бурякосівалка, обприскувач, культиватор і багато іншого сільгоспінвентаря.
— Неодмінно ще маємо придбати зерновий комбайн та зерносівалку, — каже Галина Іванівна. – Син допоможе, та й самі восени щось заробимо. Звели, ось бачите, великий гараж, який слугуватиме для зерноскладу. У планах взяти в оренду ще бодай з 10 гектарів землі. А там, дасть Бог, повернуться діти… Бо, проживаючи в Німеччині, син Іван не полишає надії заробити гроші, приїхати додому, тут жити і хазяйнувати на землі.
У Галини Лищенюк і невістка, і зять (дочка Валентина теж проживає за кордоном) – німці. Приїжджали вже й свати до Литовежа. Їм тут дуже сподобалось. А оселя цієї роботящої родини, яка потопає у квітах, подобається усім. Дивує лиш, коли вони, маючи стільки поля, живність, встигають зберігати цю красу і підтримувати ідеальний порядок.
Село давно зачекалося таких господарів. Бо поки що воно їх тільки втрачає. У Литовежі сьогодні більше 30 осель стоять пусткою, як і сотні гектарів добротної землі.
Алла Лісова.