ВАСИЛЬ ЧЕПЕЛЮК ІЗ ПІСНЕЮ НЕ РОЗЛУЧАЄТЬСЯ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.32 € 32.11

ВАСИЛЬ ЧЕПЕЛЮК ІЗ ПІСНЕЮ НЕ РОЗЛУЧАЄТЬСЯ

Народний артист України мріє у лікарняній палаті вийти колись з гармошкою на сільську вулицю в рідних Холоневичах і вшкварити польку на три коліна...

Народний артист України мріє у лікарняній палаті вийти колись з гармошкою на сільську вулицю в рідних Холоневичах і вшкварити польку на три коліна... А наразі без погорди співає медсестричкам, коли попросять.
Після автоаварії, що сталася 18 червня на Житомирщині, народний артист України Василь Чепелюк ось уже місяць і три тижні прикутий до ліжка у зв’язку з травмою таза. Поки що не може навіть повернутись чи то на лівий, чи на правий бік.
— А хочеться ж, мабуть?
— Не те слово, — мовить Василь Адамович. — Тільки лікарі не дозволяють, кажуть ще трохи потерпіти. Не можна — значить не можна. Добре, що ногами вже володію, раніше не міг.
— Ось лежу незворушно, дивлюсь у вікно, за яким у небі пливуть хмаринки, а в душі усякі думки, спогади несуться, — ділиться почуттями народний артист. — Бідкаюсь, що через дощі жнива не можна довершити. А врожай хороший виколосився. Може, заживемо накінець в Україні. Шкодую, що сінокіс закінчився без мене. Бувало, приїдеш у село, візьмеш косу в руки, козаків організуєш — яке то щастя, насолода. Як від пісні хорошої. Усе добре, що вмієш. Ми ж родом із села. І тим маємо гордитися.
Василь Адамович зробив невелику паузу у монолозі, а тоді вже мене питає: «А знаєш, чого мені зараз найбільше хочеться?» Сам же й відповідає: «Так хочеться поїхати в село, взяти в руки гармошку, вийти на рідну вулицю і вшкварити польку на три коліна».
За якусь мить лікарняна палата повниться дзвінкою, хоч трохи тужливою піснею:
Зелений дубоньку,
Чому похилився?
Молодий козаче,
Чому зажурився?
Чи коні пристали,
Чи з дороги збився...
Дивуюсь терпінню, захоплююсь оптимізмом Василя Чепелюка.
— Я ж не сам той біль переношу, — усміхається. — Зі мною щодня моя рідня, хороші друзі, чуйний, дуже уважний персонал, і завжди поруч дружина Таня.
Знову зринають пісенні слова:
Ти моя найперша,
Ти моя остання...
— А мама моя, — продовжує, — подушечки з полотна, наповнені насінням льону, пошила. Я в них, як у купелі. Це щоб пролежнів не було. Мама в тому розуміється, санітаркою в лікарні працювала. Тата ще не бачив після тієї злощасної аварії, він нездужає після інфаркту. А мама часто приїжджає. Свіжих домашніх яєць привезе, вишень, чорниць. Провідував мене народний цілитель з Баєва Зосим, частував медом зі своєї пасіки. Він першим порадив відмовитись від операції, молився за мене.
Василю Чепелюку планувалось зробити складну операцію. Але після своєрідного консиліуму цей варіант відкинули. Таку версію підтримав ортопед-травматолог вищої категорії, кандидат медичних наук, доцент Київської медичної академії післядипломної освіти Анатолій Білоноженко. Його, до речі, власним автомобілем привозив до Луцька на вирішальну консультацію і відвозив до Києва директор обласної філармонії Сергій Єфименко.
— Зараз уже нічого не приймаю, відмовився від усіх медикаментів, бо почалась до них алергія. Так уже набридли лікарняні запахи. Терплю, депресії немає, тішу себе думкою і оптимізмом, що стану на ноги, вийду на сцену. Мене чекають творчі успіхи і улюблені глядачі. Задумав навіть маленький проект свого нового концерту. І обов’язково після виздоровлення прийду в редакцію «Волині», яка мене завжди підтримувала і підтримує. Це єдина газета, яка зближує людей життєвою правдою, — виголосив ще один монолог мій лікарняний співбесідник.
Лікуючий лікар народного артиста, завідувач відділення ортопедії, травматології та артрології обласної клінічної лікарні і водночас головний ортопед-травматолог області Михайло Аршулік прокоментував ситуацію так:
— Незважаючи на важку травму, наш шанований пацієнт знаходиться зараз у задовільному стані, йде прогресивне виздоровлення. В цьому допомагають особистий оптимізм Василя Адамовича і велика моральна підтримка. Сподіваємось, що через тиждень-два зможемо його виписати додому.
Після нашої кількагодинної зустрічі Василь Чепелюк сказав:
— Тільки в лікарні нам ніколи не бракує часу. Скільки тут передумано, пізналось, відшліфувалось життєвих цінностей. Так хочеться окунутися в чисту озерну воду. І повернутися до пісні, якою я виколисаний, якою захоплений, якою живу.
Святослав КРЕЩУК.
Фото Миколи ЗІНЧУКА.