У щасливу зустріч я вже майже не вірю - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.30 € 30.83
У щасливу зустріч я вже майже не вірю

Волинь-нова

У щасливу зустріч я вже майже не вірю

Здається, що може бути легшим, ніж знайти свою половинку за допомогою газетних оголошень — купуєш потрібний номер обраного видання, ознайомлюєшся і надсилаєш листа чи телефонуєш. Хочеться, щоби Бог послав рідного, близького чоловіка, який тебе зрозуміє. Тим часом зустрічаєш мужчину — і аж жах бере від думки: ну як залишитися з таким на самоті? Про яке взаєморозуміння може бути мова, коли людина ледве встигла познайомитися, а вже питає: «Чого ти запізнилась?», «Де ти була?»

Ольга СТАВСЬКА


Можливо, оголошення і пишеться в хвилини душевної слабкості, але про нього не забувають одразу ж наступного дня. Воно, як тоненька свічечка в темряві, дає сподівання і надію, що відгукнеться людина, якій так само холодно від самотності і вона потребує душевного тепла. У 38 років, втративши чоловіка, думала, що і моє життя закінчилось. Минуло довгих 5 літ, поки я почала помічати, що небо синє, а трава зелена, стала радіти сонцю і кожному дню. Хотілося вірити, що доля дасть мені ще один шанс бути молодою і коханою, звідати жіночого щастя.



Я хочу мати сім'ю, але не хочу руйнувати чужу.



Є ще одна причина, чому даю оголошення. Я, як господиня, можу й повинна давати лад у сім'ї, не поділяючи роботу на чоловічу і жіночу (вона вся моя). І я справлюсь, бо сильна. Але є син, моя кровиночка, йому не затишно рости без батьківської турботи. Хлопчикові потрібні риболовля, футбол, чоловічі таємниці — і перед цим я безсила.
Деякий досвід знайомств за оголошеннями маю. Моя перша зустріч відбулася з «інтелігентним чоловіком, що зустрів полудень віку», який запевняв, що його зовнішність мене не розчарує. Оскільки мені 43, а полудень віку — це 50, то вирішила, що у нас нормальна різниця у віці. Коли ми зустрілись, то виявилось, що полудень віку цей кавалер зустрів років 20 тому, а його неохайний зовнішній вигляд мало свідчив про інтелігентність. Стосовно жінок він мав чіткі вимоги: вік до 50 років, щоб була не повною, мала власний дім. Саме власний будинок, а не мої дві кімнати у «хрущовці».
Так невдало закінчилось моє перше знайомство за оголошенням. І я написала в газету сама. Отримала кілька листів. Дні, коли вони приходили, стали для мене по-справж-ньому щасливими. Вірилось, що я все-таки комусь потрібна. З нелуцькими адресатами ні зустрічей, ні листування не склалися: мені просто не відповіли на другий лист. Інші листи відкинула сама — два з них були з місць позбавлення волі, а один із дуже відвертою пропозицією стати «жінкою з місцем для зустрічей». А мені хотілося чогось більшого, хотілося сім'ї, домашнього затишку, створеного для когось.
…Цей лист був найкоротшим. І з ним Він увійшов у моє життя непомітно й одразу: стояв на зупинці з букетом пухнастих хризантем, а я все вагалась чи підходити, бо не вірила, що цей мужчина чекає мене. За місяць наших зустрічей у моїй квартирі перестали текти крани, справно працювали вимикачі, перестала викликати майстрів. Щиро раділа, що пощастило зустріти чоловіка, який має золоті руки. Радо годувала його обідами. Мій син дуже його поважав. Він вчив сина грати у шахи. Мені подобалась його стриманість у наших стосунках. Я й досі не знаю, що сталося. Але серцем відчуваю, що, розлучившись із дружиною, Він так і не зміг остаточно з нею розпрощатись. Коли цей чоловік іноді мені телефонує, запитує про справи, про здоров'я, ніколи не роблю спроб його повернути. Я хочу мати сім'ю, але не хочу руйнувати чужу.
Знову пишу оголошення в надії зустріти близьку людину. А стосовно того, що жінка вибирає і перебирає, то скажу так: мушу бути виваженою, передбачати наслідки моїх знайомств, тому що від цього вибору може залежати майбутнє моє і моєї дитини. Напевно, є така людина, яка знає гіркоту втрат, душа якої болить, як і моя. Саме про цю людину я і думаю.