Вілла для коханки - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.70 € 31.46
Вілла для коханки

Волинь-нова

Вілла для коханки

Валентина дістала з поштової скриньки пухкий конверт. Листи переважно надсилали чоловікові, тому спершу й не глянула, кому саме адресоване послання. Потім додивилася: лист — для неї. Прізвище відправника незнайоме

Ольга ЧОРНА


У цупкому конверті були фотографії й аркуш паперу з кількома надрукованими рядками. Почала розглядати знімки. Чепурний двоповерховий будинок білого кольору. На кількох фото — незнайома жінка. Молода, вродлива. А тут… Що тут робить Роман? Чоловік Валентини стоїть на подвір’ї. Біля воріт — його автівка. На одному фото добре видно назву вулиці і номер будинку.



Ти збудував мою мрію для іншої жінки.



Лист пояснив усе. «Це вілла коханки вашого чоловіка — Сніжани. «Хатинка» — його подарунок. Коханка живе у місті…» — прочитала.
— Сніжана… — мовила Валентина. — У Сніжани вілла сніжно-біла… А якою їй ще бути?
…Трикімнатна квартира Валентини з Романом на першому поверсі. Доньці із зятем купили помешкання у столиці. Валентині хотілося мати власний невеличкий будинок. Білого кольору. З білою огорожею, біля якої квітнутимуть білі троянди. Не раз говорила про свою мрію чоловікові.
— Пізніше щось придумаємо, — обіцяв Роман дружині. — Зрештою, у нас дача є.
Роман часто не бував удома. В сусідній області знаходився філіал будівельної організації, де працював. Їздив туди у справах, оскільки був майже правою рукою шефа. Там нерідко залишався на ніч. Інколи затримувався на два-три дні. Валентина не дорікала чоловікові. А він виділяв їй щомісяця певну суму. Вона й не знає, скільки насправді отримує Роман. Коли цікавилася, віджартовувався: претензій до зарплати не має…
— Ти збудував мою мрію для іншої жінки, — сумно мовила Валентина, дивлячись на фото, де Роман щасливо усміхається на подвір’ї Сніжаниної вілли.
Валентина не знала, як розповісти доньці про батькові любовні походеньки. І як далі жити з чоловіком?
Коли Валентина у дев’ятнадцять років заявила, що хоче вийти заміж за Романа, мама просила не поспішати, немов щось відчувала. Але хіба в такому віці хтось слухає батьків? Кохання було таке безмежне, світле, щасливе…
У двадцять народила Лілю. У сорок чотири віддала доньку заміж. Що робити тепер, у сорок сім? У доньки своє життя. У Романа, виявляється, також. Добре, що хоч робота подобається: зі студентами, майбутніми дизайнерами, завжди цікаво.
Валентина розглядала себе у дзеркалі. На вигляд приваблива. Одягається зі смаком. Носить взуття на підборах. І господиня з неї непогана. А що ж не так?
…Нікому не розповіла своєї таємниці. Хоча, можливо, її знають. Лише вона була останньою у черзі, кому невідомий «доброзичливець» відкрив правду.
Їй кортіло побачити Сніжану. І її віллу. Що скаже при зустрічі? Ще не знає. Придумає на місці…
…Серед тижня попросила вихідний. Директор не заперечував.
…Наступного дня подалася в сусідній обласний центр. Роман удома не ночував. Тож не потрібно було нічого пояснювати. На автовокзалі підійшла до вільного таксі. Назвала адресу.
— Майже приміська зона, — мовив водій і увімкнув лічильника. — А номер будинку який?
Біля Сніжаниної вілли побачила Романову автівку. Діставав якісь пакунки. З подвір’я вибігло дівча років шести-семи.
— Зупиніться! — майже крикнула до таксиста.
— Вам трішки далі, — сказав, різко натиснувши на гальма.
— Я знаю, я…
— Вам погано?
— Ні… Так…
Відчинила двері.
— Тато! Тато! — радісно підстрибувала дівчинка.
Роман поставив пакунки на землю, підхопив малу на руки і підкинув угору. До них ішла молода жінка. Сніжана. На щастя, задзвонила мобілка.
— Доброго дня, — відповіла Валентина. — Так, так, добре. Дякую. Я зателефоную.
— Мусимо повертатися, — сказала таксистові. — Я забула про зустріч. Мене чекають…
Насправді це дзвонила кравчиня. Перенесла примірку на інший день.
— То ви їхали до Сніжани?
— А ви її знаєте?
— У паралельних класах вчилися.
— А ми… познайомилися колись. Хотіла побачити. І ось… А чому її будинок називають віллою?
— Певно тому, що все в білих кольорах. Люди їздять на заробітки за кордон, а там люблять світлі будинки. От і нарік хтось Сніжанину хату віллою.
— Це була її донька?
— Ага. Здається, в перший клас піде. Чи вже пішла. Пощастило Сніжані. Обкрутила багатого дядька, дитину від нього народила. Хату допоміг закінчити. Будову її батьки почали. Фундамент роками стояв. А потім раз — і готово. А куди ми їдемо?
— На автовокзал…
…Уночі вона прокидалася від неспокійних, рваних снів. Думки летіли в чуже місто. І боліла образа. Скільки років Роман живе на дві сім’ї? А ще — він украв її мрію і подарував іншій жінці.
…Валентина нарешті зважилась на розмову з чоловіком. Прийняла перед цим заспокійливе. Роман слухав мовчки.
— Найкращий вихід — розлучення, — мовила на завершення.
— Сніжана серйозно хвора, — чужим, охриплим голосом сказав Роман. — І якщо… Її батьки попередили, що… дитина їм не потрібна. Може… доньку до нас забрати?
Валентина пішла по заспокійливе…