ЗАЛІЗНИЙ СТЕРЖЕНЬ – ЗБРОЯ ПИЯКА

СУТИЧКА У БАРІ ’ВОДОГРАЙ’
У бар “Водограй” Сергія Варламова запросив його друг Віталій Ващук, котрий вирішив там відзначити хрестини своєї дитини.
— Приходь, посидимо, вип’ємо по чарці, — сказав Віталій. — Чого увечері нудьгувати, коли можна трішки порозважатися.
— Обов’язково прийду, — пообіцяв Сергій.
Коли стемніло, Варламов прийшов у бар. Людей там було небагато. За одним столиком помітив і Ващука та його гостей.
— Приєднуйся до нас, — підставив ще одного стільця Ващук.
У барі було гамірно. Відвідувачі пили горілку, пиво, голосно розмовляли. Гості Ващука також перехилили по чарці-другій. Гомоніли поміж собою так само, як і всі.
Через годину-півтори у бар навідався Руслан Гамула, якого Варламов знав уже давно. З ним був ще один хлопець. Руслан похитувався, але попросив у барменші аби налила два кухлі пива. Обидва сіли за стіл, непоспішаючи, посмоктували пиво, про щось говорили. Гамула кілька разів відривався від свого кухля й кидав погляди на Варламова. Врешті-решт, відсунув порожній кухоль вбік, піднявся, щось сказав своєму напарнику й підійшов до Сергія.
— Чого це ти брудно лаєшся на увесь зал? — несподівано запитав, пронизуючи очима Варламова. — Тут же й жінки сидять, а не тільки чоловіки!
— У тебе, напевне, в голові уже джмелі гудуть, тому й вигадуєш, сам не знаєш що, — сказав Варламов.
— Я ще не глухий, на власні вуха чув!
Сергій знав, що Руслан, коли вип’є спиртного, стає агресивним, може вчепитися до будь-кого без причини, тому попросив його відійти від стола й не починати сварки.
— Я відійду, а ти знову почнеш брудно лаятися? — вигукнув Руслан. — Тут тобі бар, а не власна квартира!
— Піди додому й спочатку проспися, потім будеш зі мною говорити, — порадив Сергій.
Гамула замість відповіді несподівано вдарив Варламова в обличчя, потім в губу. Потекла кров. Варламов також вдарив пияка. З стільців піднялися інші чоловіки. Гамула зрозумів, що перевага не на його боці, й швидко закрокував до виходу.
— Ти мене ще запам’ятаєш! — погрозився кулаком до Сергія уже біля дверей й зник.
Варламов посидів ще трішки за столом й вирішив йти додому.
— Чого поспішаєш? — зупинив його Ващук.
— Незручно тут сидіти з розбитим лицем та носом...
ПІСЛЯ ХРЕСТИН У ЛІКАРНІ
Вдома у Сергія Варламова були також гості — брати Анатолій Дивинюк та Ігор Корольчук.
— Може, сходимо у бар “Водограй”, — запропонував Сергій.
— Та ти ж тільки-но звідти... Що там цікавого, та й пізно вже? — сказав Анатолій.
— Є одна справа.
— Яка ще справа? — поцікавився Ігор.
— Потім розкажу про все, бо зараз немає часу.
— Ходімо... У мене цигарки закінчилися, то купимо по дорозі...
Брати зайшли в бар. Ващука з друзями за столом уже не побачили. Не було й Гамули, певне, він сюди після сутички більше не повертався. Чоловіки вийшли з “Водограю” й попрямували вулицею Володимирською. Зайшли в магазин “Міні-маркет”, купили цигарок. Біля магазину викурили по цигарці.
— Мабуть, будемо розходитися по домівках, — чи то запитав, чи ствердив Сергій. — Уже майже одинадцята година ночі.
— Можна й по домівках, — згодився Ігор.
Брати жили хоч і недалеко один від одного, але на різних вулицях. Вирішили трішки провести Сергія, бо він чомусь нервувався, та й розійтися. Вулицею Володимирською, де він жив, пройшлися до дитячого садка. Не поспішали. На вулиці тьмяно поблимували ліхтарі. Дійшли до дитячого садка. Біля огорожі, зробленої з металевої сітки, побачили Гамулу, що йшов назустріч з якимись хлопцями. Коли порівнялися, Руслан несподівано вихопив з-під куртки залізний стержень й вдарив ним Сергія в лоб. Той упав непритомний на асфальт.
На захист брата кинувся Ігор, але так само отримав удар стержнем по голові. Впав, немов підкошений. Можливо, постраждав би й Анатолій, але він вчасно прошмигнув повз нападників й побіг вулицею. Його ніхто не доганяв.
Анатолій, відбігши на безпечну відстань, потелефонував з телефону-автомата в “швидку допомогу” та міліцію.
Лікарі відвезли Варламова та Корольчука в Луцьку центральну міську лікарню № 2. Діагноз в обох виявився досить серйозний — відкритий перелом черепа, який утворився від сильного удару залізним стержнем по голові. Лише в лікарні прийшли вони до свідомості, але братам довгенько довелося там лікуватися.
Працівники Луцького міського відділу внутрішніх справ, котрі також прибули за викликом, ретельно оглянули місце бійки. В кількох місцях на асфальті та біля одного з найближчих дерев, була кров. Металевого стержня не знайшли. Його прихопив із собою Гамула...
ЗЛОЧИНЦЯ НЕ ДОВГО ШУКАЛИ
Шукати злочинця працівникам міліції не довелося. Його назвав Дивинюк, а потім Варламов та Корольчук, коли опритомніли.
Гамулу заарештували. Він виявився “старим знайомим” у міському відділі внутрішніх справ. Вже раніше тут побував. Незважаючи на молодий вік — двадцять три роки, — встиг вчинити кілька злочинів, зокрема, неодноразово викрадав чуже майно, грабував. У під’їзді одного із житлових будинків Гамула напав на неповнолітнього хлопця, побив його й забрав нові дорогі кросівки. Сам втік. Можливо, цей злочин не був би розкритий. Хлопчина не знав, хто грабіжник і звідки. Але одного дня випадково він зустрів на вулиці міста чоловіка, який був взутий у його кросівки. Свої кросівки хлопець одразу впізнав й поспішив у міліцію. Грабіжнику втекти не вдалося.
Тоді Гамулу за побиття та пограбування неповнолітнього Луцький міський суд засудив на чотири роки позбавлення волі, але врахував його молодість й відстрочив виконання вироку на два роки з умовою, що той протягом цього часу не вчинить чергового злочину.
Гамула за розум не взявся. Черговий злочин вчинив, добре хильнувши горілки, й вчетверте опинився на лаві підсудних.
Цього разу Луцький міськрайонний суд прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання Руслана Гамули неможливе без ізоляції його від суспільства, й засудив злочинця на сім років позбавлення волі. Крім того, з нього буде стягнуто на користь потерпілих Сергія Варламова та Ігоря Корольчука понад сорок одну тисячу гривень матеріальних і моральних збитків.
Відчувши, що, як кажуть, запахло смаленим, Гамула вдався до різних вигадок. У скарзі в апеляційний суд області написав, що слідчий міліції проводив слідство під тиском, його били й він змушений був оговорити себе. Слідчий не дозволяв, мовляв, побачення з рідними, не допускав громадського захисника, змушував його співмешканку носити слідчому хабарі.
— Суд не врахував також, що я є батьком малолітньої дитини і годувальником сім’ї, — повідомляє він, певне, забувши, що давно ніде не працює, не має заробітної плати та інших прибутків, отож, годувальником сім’ї не може бути.
Судова палата в кримінальних справах апеляційного суду області, врахувавши, що злочини Гамула вчиняв не вперше, тричі судимий, на шлях виправлення не став, вирок залишила без змін.
Тепер Гамула свій тридцятирічний ювілей, напевне, відзначатиме за гратами, в колі таких же, як сам, злочинців.
Володимир
КАЛИТЕНКО.