У Піддубцях Луцького району нещодавно відкрили Музей історії села - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.67 € 31.37

У Піддубцях Луцького району нещодавно відкрили Музей історії села

Таку ідею виношував ще перший директор школи Федір Андрійович Тимченко. 5 лютого 1974 року він описував у своєму щоденнику радість від побудови нової школи, мріяв не руйнувати стару, а зробити на її місці музей села: «Хай діти знають, яким було дитинство їхніх батьків». Ці слова і стали рушійними


Лариса ЗАНЮК


Учителі Піддубцівської ЗОШ за допомогою батьків та учнів, які наколядували грошей, виготовили сучасні стенди, кожен із яких — окрема сторінка в історії села. А до відкриття музею підготували чудовий захід із музичними номерами, запросили відомих односельчан, шанованих гостей. Надихнув усіх до щирої розмови місцевий хор «Криниченька», що співає ще й у храмі.



А коли з церковним хором зайняли перше місце на конкурсі в Польщі, то усвідомили, що свою малу батьківщину представили світові



Розповідає директор Піддубцівської ЗОШ Лілія Купіч:
— У нас були стенди, яким уже років 20, на них — обмаль інформації, і ми вирішили їх поновити. Над цим працювали з літа, переглянули архіви, зустрілися зі старожилами. Це не такий повнометражний музей з експонатами, як би хотілося, але дещо вже маємо і ще підзбираємо. Тепер зможемо повноцінно проводити виховні години, уроки історії рідного краю.
Учителька історії Тамара Стадницька зазначила:
– Інформацію для експозиції збирали роками, використали книжку, яку упорядкував колишній директор, історик за покликанням, а за освітою — вчитель фізкультури, односельчанин Анатолій Горбатюк, «Там, де шуміли діброви», доповнили новими фактами.
А Піддубці і справді славні! Перша згадка про село датується ХІV сторіччям. Ще за часів Любарта це було значне поселення біля двох стратегічних шляхів — на Олику, до Клевані й Рівного та на Полісся через Колки. У другій половині 1930-х років у селі активно діяв численний осередок ОУН. Провідником культурного розвитку того часу було товариство «Просвіта», яке заснувало в селі читальню, хор і аматорський гурток.
Візитівкою села й до сьогодні є його Свято-Покровська церква, пам'ятка архітектури ХІХ століття (історія описана на стенді «Кам'яне диво Волині»). Сюди, у церковноприходську школу, до подруги і вчительки Марії Биковської приїздила Леся Українка. Під враженням від поїздки поетеса написала нарис «Школа», опублікований вперше у львівському журналі «Народ» у 1895 році. І це все — важливі події з життя Піддубців, тепер про них можна дізнатися у музеї докладніше.
– Історію треба вчити так, щоб це було не про когось, а про себе. Цього намагалися дотримуватися у підготовці матеріалів, — розповів про роботу над виготовленням стендів голова батьківського комітету Олександр Ткачук.
Період війни та участь односельчан в УПА висвітлений у розділі «Армія без держави».
— Хочу наголосити, що на цих землях не було кровопролитних боїв за визволення від німців, бо територію контролювали загони УПА, — зазначив дослідник Піддубців Анатолій Горбатюк та розповів, що на початку ХХ сторіччя село було волостю, у підпорядкуванні якої — 77 населених пунктів, а до 1943 року був Піддубцівський район. — Пам'ятаю, як на початках ми раділи, коли знаходили якісь нові факти з історії краю, тому і зараз тішуся з роботи, яку ви проробили. Хай молодь все пропустить через себе, щоб спільна праця не була даремною, бо й предки наші за це боролися. А Україна починається тут, на цій маленькій землі.
Багаторічний священик Свято-Покровського храму отець Миколай (Лафета) розповідає, як не раз доводилося захищати перед тими, хто не хоче знати правди, добру пам'ять про вояків УПА, похованих у селі.



 Історію можна приховати, але виправити неможливо



– Історію можна приховати, але виправити неможливо. Нас будуть судити за нашими вчинками. У моїй практиці було, що освячував український прапор у військовій частині і люди комуністичного гартування дорікали за це. Я тоді привіз їм історію Київського князівства із зображенням герба–тризубця, дав прочитати те, що дізнався сам. Бо зрісся з цією місциною, відколи прийшов сюди 1991 року. Пригадую, як старі липи лежали на даху церкви, і я трохи злякався обсягу роботи, але сьогодні розумію, що цей храм — велика святиня, і ми її відновлювали разом із вами. А коли з церковним хором зайняли перше місце на конкурсі в Польщі, то усвідомили, що свою малу батьківщину представили світові. Не забуду, як співали «Волинь моя», а поляки слухали стоячи. Тому Божої помочі бажаю всім, хто примножує свою історію, досліджуючи і пам'ятаючи своє коріння. На кладовищі не раз думаю про похованих людей не як про мертвих, а згадую, що вони зробили для села.
Надія Прус, колишня голова сільської ради, повідала, як у комуністичні часи домовилися зі священиком і тихцем освятили місце, де мали зводити школу, як вибила на сесії районної ради кошти на будівництво дороги для села:
— Вирядилася у найновіший костюм, оступилася і впала в болото, а за півгодини треба бути на сесії. Односельчанка винесла мені червоний плащ. Так і вийшла перед громадою. А як розстібнула плащ і всі побачили брудний одяг, то я й кажу — то такі в нас дороги.
Стенд «На чолі громади» демонструє досвід умілих керівників, а простим трударям, що «Їх звеличила праця», відведений окремий.
Василь Кушнір, колишній секретар радгоспу «Піддубцівський», багаторічний очільник Волинського братства ОУН — УПА ім. Клима Савура, звернув особливу увагу на стенд «Армія без держави». Адже в історію села червоною стрічкою вписана боротьба за волю — у 1930-х роках тут діяв осередок ОУН. Весною 1940-го 7 родин (25 людей) звідси вивезли в Сибір, 26 — в Луцьку тюрму, 17 — розстріляли… Трагічна сторінка новітньої історії Піддубців — загиблі захисники на Сході України. А майбутнє його та слава музею — за хорошими випускниками школи, які вже сьогодні пишаються своїм краєм.